Українське кіно нарешті заробляє гроші. 3 чого почався ажіотаж

Все, назад дороги немає. Вже з цієї осені фраза "українського кіно немає" нарешті йде у смітник. Про вітчизняні фільми заговорили масово, на них пішли і їх обговорюють у дружніх розмовах та соцмережах. Звісно, національне кіно доволі активно розвивалося і раніше, протягом двох-трьох останніх років, але предметом до активної розмови воно було переважно серед так званої "кінотусовки".

Нині ж ситуація змінилася, навіть більше - все частіше можна почути фразу "бум українського кіно". Ну і для цього твердження є доволі зрозуміле підгрунтя. Нині у нас є одразу три лідери національного прокату, які і зусили про цей бум говорити. Пропоную розібратися, що такого у цих стрічках, що змусило їх нарешті збирати повні зали.

"DZIDZIO Контрабас"

Безумновно, критики майже одноголосно написали, що це бяка. І не кіно це взагалі, а якийсь дурний телевізійний мувік. Режисура погана, актори погані, сценарій поганий  - коротше, дурня і примітив. Але, як це часто буває, публіка плювати хотіла на такі рецензії.

Публіка любить Дзідзьо. Що там і казати, у Михайла Хоми ціла армія шанувальників, які регочуть над його жартами і не втомлюються підспувувати під "Я і Сара - кльова пара". Бо цей хлопець зумів знайти яскравий образ, близький великій кількості українців.

Тому з боку продюсерів ідея зробити його героєм фільму була просто геніальною. Як з точки зору бізнесу, так і з точки зору мистецтва. Так, саме мистецтва, панове, бо Дзідзьо виявився чудовим актором, який зміг покласти на лопатки силу-силенну акторів з академічною освітою, які подекуди просто не здатні зіграти нормальну живу людину.

Читайте також: В Україні з'явилось якісне кіно. 20 гідних українських фільмів 2017 року

Ну і сама тема кіно не могла не вистрілити. Маю на увазі заробітчан. Так, у нас було "Гніздо горлиці", яке розповідало про сумну українську жінку, яка мусить драїти унітази пихатим італійцям і терпіти від них принизливе "badante", себто прислуга.

Але ця тема може бути не лише сумною. Бо у заробітчан вдома нерідко лишаються діти, які промотують важко зароблені гроші на чорт знає що. І у цих дітей теж нерідко "є мєчта" вибитися в люди і стати великим цабе. Саме таким і є герой Дзідзьо.

Тепер про бізнес. "DZIDZIO Контрабас" став одним із небагатьох українських фільмів, який, здається, окупився. Здається - бо продюсер мовчить як миша, скільки грошей пішло на роботу. Але знавці кінопроцесу припустили, що сума могла бути десь мільонів чотири. Бокс-офіс становить більше 22 мільонів.

Якщо пояснювати причини такого успіху людькою мовою то виходить наступне. Треба взяти популярну медійну людину, знімати дуже швидко і дешево. Плюс - почати інтригувати людей років за два. Перший тизер вийшов приблизно у цей період і так, він інтригував.

Відтак, попри сумнівну якість фільму (якщо вже і прислухатися до критиків), то "DZIDZIO Контрабас" - справжій прецедент у нашому з вами кіно. Позаяк теза про те, що на українському не можна заробити, нині під великим сумнівом.

Хоча, будемо чесними, дороге кіно справді неокупне, бо у нас маленький ринок. Але хто сказав, що дешево і сердито - це кепський варіант.

Читайте також: В Україні почали шалено знімати серіали. Що тепер показують по телевізору

Втім, тут маємо перейти до наступного хіта, який теж може розбити частину стереотипів про гроші.

"Сторожова застава"

Це якраз те кіно, яке дешевим бути не могло. Декорації, костюми, зйомки - все це повинно бути по-багатому. А вже тим паче спецефекти, на яких економити неприпустимо, бо вийде пародія. Вже від самого перегляду трейлерів люди здивовано питали: а це справді українське?

І знову ж таки, інтрига. Ролики "Застави" почали виходити за довгий час до прокату, а перед самим стартом взагалі виробників понесло. Перформенси в метро, тролейбуси, обклеєні рекламою, бігборди, анонси в кінотеатрах, численні сюжети по телебаченню та інших медіа.

Усі чекали. Чекали і дочекалися. До того ж, старт прокату припав на одразу три вихідні дні. Діти з батьками йшли в кіно, писали захопливі пости у соцмережах, радили знайомим і тут машина "сарафанного радіо" запрацювала на повну. Нераз можна було почути, що перед самим сеансом неможливо купити квитків, доводилося чекати на наступні.

Фільмові пробачали деякі нелогічності в оповіді за хорошу картинку і жарти. Далі прокат потрапив на час канікул, що не могло не відбитися на бокс-офісі.

Звісно, "Сторожова застава" завдячує успіхові саме дуже вдалій та продуманій промо-кампанії, над якою часто плачуться наші продюсери. Що, мовляв, на неї немає грошей. Тут виробники, компанія "Film.Ua" їх знайшла, скільки саме - не кажуть, але певно що сума гігантська.

Ну от вам інший приклад, виробники фільму "Припутні" - теж доволі грошовита компанія Star Мedia, але вони грошей на розкрутку зажали. Тому цей чудовий фільм, сумний і смішний, який розповідає про таку близьку тему чвар в українському селі, з тріском провалився. Бо люди просто не знали про його існування.

Що ж до окупності, то у випадку "Сторожової застави" вона теж можлива. Фільм продали на закордонні ринки, тому продюсери принаймні мають шанси отримати свої гроші назад. Наразі бокс-офіс становить близько 20 млн грн.

"Кіборги"

Зізнатися, я страшенно побоювалася, що на них не підуть. В кінотусовці часто почуєш, що українці втомилися від війни. Вони хочуть чогось веселого, чогось сімейного, мультиків, душевних романтичних історії і такого іншого. Але усі побоювання як рукою зняло після першого ж вікенду.

"Кіборги" зібрали у прокаті рекордну для українсього кіно суму - більше 8 мільонів гривень. На другий вікенд вона майже подвоїлася, і це незважаючи на вихід "Зоряних війн", а таких монстрів вітчизняні виробники бояться як чорт ладану. Щоправда, окупитися "Кіборги" навряд зможуть, бо іноземцям вони не будуть цікавими, а такий великий бюджет лише у нас відбити неможливо.

На 18 грудня бокс-офіс становив 15,8 млн грн. Фійльм ще йде у кінотеатрах. 

Локальний же успіх у тому, що режисер Ахтем Сеітаблаєв практично пробіг між крапельками. Як на мене, він зняв майже ідеальну роботу у заданих обставинах. А обставини такі - мала бути масова стрічка, яка вгодила би всім. Незадоволені, звісно, теж лишилися, але дивіться самі.

Попри державне фінансування режисерові вдалося не зняти тупу агітку, а такі побоювання були. Героїчний пафос мав місце, але помірний і він одразу балансувався жартами. Сценарій не був занадто глибокодумним, але і дурницею діалоги персонажів явно не виявилися. Любителів поплакати вдовільнили, любителів посміятися вдовільнили, ба більше - самих кіборгів вдовільнили. Багато з них винесли вердикт - все так і було.

Знову ж таки, критики крутили носами. І їх навіть можна зрозуміти, бо з точки зору великого кіно недоліків можна було нашукати не один і не два. Найперше - це сама картинка, яка дісно була зовсім не кіношною, а радше телевізійною. І це зрозуміло - Ахтем Сеітаблаєв зняв і знявся у безлічі серіалів, а від цього почерку не так легко позбутися. Лишається зберігати надію, що свій наступний фільм "Захар Беркут" він створить усе ж більш схожим на кіно.

Але усі ці претензії, думаю, суттєво бліднуть перед позитивною реакцією самих людей, які захищали донецький аеропорт. Бо про що ми тут взагалі можемо знати. І перед тим фактом, що українцям таки не все одно. Від війни ми втомилися, але не забули про неї і готові нагадувати собі про неї через ось такі історії.