Віталій Портников: при диктатурі можна тільки померти

Про комунізм та його порядки забули всі. І Захід, і навіть ті країни, які десятиліттями жили за комуністичного устрою.

Обрання Мігеля Діаса-Канеля новим головою Державної ради і ради міністрів Куби багато хто вже називає закінченням ери Кастро. Хоча Рауль Кастро Рус, кубинський диктатор і брат диктатора Фіделя Кастро, залишається першим секретарем ЦК компартії Куби. А у комуністичному світі заведено так: хто очолює партію - очолює державу. Ми це прекрасно знали, коли жили у Радянському Союзі. Хрущов, Брежнєв, Андропов, Черненко, Горбачов були партійними керівниками. Державна посада була лише доповненням до їхньої влади.

Та й на Кубі Фідель Кастро став главою Державної Ради тільки за 17 років після приходу до влади. До цього номінальним главою держави був Освальдо Дортікос Торрадо - останній президент Куби. Останній тому, що пост президента комуністи 1976 року ліквідували, наслідуючи своїх радянських покровителів. Їм дуже важливо було показати, що справжній глава країни - перший секретар ЦК. Тому ані Фідель, ані Рауль Кастро ніколи не були президентами Куби.

Не став їм і новий номінальний керівник нещасного острову тортурів. Він очолив колективний орган - Державну раду.

Можна, звичайно, сказати, що все це не має особливого значення. Рауль Кастро старий, а Діас-Канель стане його наступником. Але цього якраз не знає ніхто. Діаса-Канеля вибрав сам диктатор. Коли Рауль Кастро помре, до його побажань ніхто не буде прислухатися. У боротьбі за владу серед кубинських комуністів переможе найсильніший. Може, це буде новий голова Держради. А, може бути, його заарештують і посадять за корупційні злочини. Майбутнього Куби не може знати сьогодні ніхто.

І це і є найстрашніше - коли комуністична диктатура визначає кожен крок існування людини, а після смерті тирана настає невідомість для всіх - від членів політбюро до простих людей. Коли може настати порятунок - а може початися нова, найгірша тиранія. Коли ніхто не може гарантувати тобі, що ти проживеш набагато довше немічного старого мерзотника, який колись захопив владу в твоїй країні.

Це те, від чого нам вдалося піти завдяки краху Радянського Союзу. Те, від чого ми відбиваємось в протистоянні з путінською Росією - адже цією країною вже 18 років керує справжнісінький авторитарний правитель. І те, про що мріє багато хто наших співвітчизників - про "сильну руку", про "господаря", який наведе порядок, незважаючи на думку людей. Про Фіделя Кастро, про Путіна. Ну, добре, про генерала Піночета - той хоча б не був комуністом.

Ні, друзі мої. Краще сорок років блукати в пошуках справжньої демократії, ніж один рік жити при диктатурі. Тому що пошук демократії - це життя. А диктатура - це смерть. Ніхто не знає, кому вдасться її пережити.