live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Злочин і кара: колаборація як виклик Україні


фото: sputnik
Правова визначеність щодо колаборантів і зрадників необхідна для того, щоб зняти напругу в суспільстві

Не встигли юристи і правники заспокоїти мешканців окупованих територій щодо запропонованих президентом змін до закону про громадянство, пояснити, що ніхто не збирається позбавляти українських паспортів людей, що взяли окупантські документи, одразу ж піднялася нова хвиля незадоволення.

"А як же ті, хто свідомо пішов на співпрацю, перейшов на роботу до владних і правоохоронних структур окупанта? А як же ті, хто зрадив присязі і тепер служить в армії країни-окупанта? Всі вони залишаться українцями? Зрада!"

Справа полягає в тому, що вони мають залишитися українськими громадянами аж до моменту деокупації. І ось чому.

Позбавлення громадянства як покарання застосовував Радянський Союз. Україна як незалежна демократична держава в жодному разі не має наслідувати тоталітарні методи. І зовсім не тому, що ми маємо бути вищими за наших ворогів, тому що ми кращі. Дотримання правових норм в інтересах того, хто сам постраждав від порушення права. Воно є запобіжником проти скочування країни в безодню безправ‘я.

Позбавлення статусу українського громадянина тих, хто свідомо бореться проти України, є, по суті, шляхом для уникнення ними справедливого покарання. Україна має судити злочинців, а не передавати право на суд над ними іншим державам.

Давайте згадаємо, що навесні 2014 року крім звернення до Путіна про введення військ на територію України, Віктор Янукович підписав прохання кримських судей, прокурорів та військових про добровільний вихід з українського громадянства. Саме до цього списку апелювала кримська прокурорша Наталя Поклонська, коли коментувала звинувачення на свою адресу у державній зраді. Вона стверджувала, що законно є російською громадянкою, тому що дозвіл на позбавлення українського громадянства їй дав Янукович. А тому українські правоохоронці не мають права звинувачувати її у зраді країни, громадянкою якої вона на момент анексії Криму Росією вже не була.

Звісно, сьогодні пані Поклонська навряд чи наважиться перетнути український кордон і постати перед українським судом. Її наполягання на дотриманні процедури виходу з українського громадянства мають інші причини. Справа в тому, що згідно законодавства РФ, яке доречі допускає подвійне громадянства, російський чиновник, депутат, держслужбовець не може бути громадянином одночасно кількох країн. Для Поклонської було важливо довести, що місце в російській Думі вона посіла законно. Тому і з‘явився список тих, кого Віктор Янукович нібито позбавив українського громадянства, а отже, "освятив" на державну зраду.

І тут виникає питання, якщо зрадникам так важливо не бути українськими громадянами, то чи маємо ми власноруч виводити їх з-під української юрисдикції?

Тут треба враховувати, що Міжнародний кримінальний суд (МКС), до якого звернулася Україна, не судить держави. Він притягає до відповідальності тих, кого звинувачують у геноциді, злочинах проти людяності та воєнний злочинах у випадках, коли держава не змогла або не захотіла цього зробити. З іншого боку, МКС не розглядає справи, за якими на національному рівні відбувся суд і винний був притягнутий до відповідальності.

У разі позбавлення зрадників українського громадянства може так статися, що Росія проведе над ними суд. Це цілком може бути після падіння путінського режиму. Ми ризикуємо опинитися в ситуації, яка описана в роботі Ханни Арент "Банальність зла", де німецькі вже демократичні суди засуджували нацистських злочинців до умовних строків.

Ми дійсно хочемо, щоб "демократична" Росія умовного Навального засудила колишніх українських громадян за сприяння збройній окупації Криму на три роки умовно з подальшим нагородженням персональною пенсією і медаллю за наругою над Україною другого ступеню?

Тому на обурення, а чому це ті, хто зрадили Україну, мають залишатися українськими громадянами, може бути тільки одна відповідь: "Не мають - мусять!".

Ті, хто вважають український паспорт цінністю, повинні не дозволити перебіжчикам уникнути відповідальності. Адже українське громадянство - це ніякий не привілей, яким можна винагороджувати і відбирати за погану поведінку. Бути українцем - це обов‘язок, яким багато хто свідомо знехтував у найтяжчі для країни дні. Тому вони будуть залишатися громадянами аж доти, доки відбудуть покарання за найтяжчий злочин проти українського народу і української держави. А вже потім, отримавши довідку про те, що Україна більше не має до них претензій, можуть ставати підданими кого завгодно.

Однак, ці обурення та суперечки, свідчать про бажання українців покарати тих, хто завзято сприяв захопленню українських земель країною-окупантом. І ігнорувати їх небезпечно. Не секрет, що дії багатьох, хто не приховує своїх антиукраїнських поглядів, не підпадають під діючі норми закону про державну зраду та посягання на територіальну цілістність держави. З досвіду інших країн ми вже зараз можемо прогнозувати, що багато кому з відвертих зрадників вдасться уникнути відповідальності через брак доказів або з якихось інших причин. Все це породжує в українського суспільстві відчуття несправедливості, яке одразу ж спрямовується на владу, перетворюючись на ненависть та правовий нігілізм.

Скільки разів ми помічали, що люди не сприймають інформацію про позитивні зміни, але радо повторюють слова про суцільну змову та зраду? Злочин, який держава не в стані покарати, конвертується у недовіру до всієї держави. Що в нашому випадку є вкрай небезпечним.

Вимагаючи позбавити тих, хто на окупованих територіях голосував, організовував антиукраїнські мітинги, вступив до органів окупаційної влади або служив в армії статусу українського громадянина, люди фактично намагаються обмежити участь цих категорій громадян в подальшому прийнятті рішень про долю України. Це аж ніяк не бажання розправ, або вигнання. Боже збав! Це вимога обмежити права тих, хто своїми діями довів зневагу до України. Тобто прагнення якоїсь вищої справедливості.

Суспільство вимагає від влади чіткої визначеності - хто є колаборантом і яку відповідальність має нести така людина. Ба більше. Відсутність в національному правовому полі спеціального закону, що обмежує права колаборантів, сприймається багатьма, як ознака наявності колаборації українських можновладців з владцями країни-агресора.

Це ще й сигнал до президента, що необхідність прийняття закону про колаборацію назріла та перезріла. Чіткі формулювання - це запобіжник, який дозволить заспокоїти суспільство і продемонструє єдність щодо подальшої долі України, яка має бути цінністю як для народу, так і для представників владних еліт.

Правова визначеність щодо тих, хто знехтував Україною, варто було окупанту ступити на нашу землю, необхідна всім нам. Хоча б для того, щоб зняти зайву напругу, яка дедалі більше відчувається у суспільстві.

новини партнерів

21 листопада, 2018 середа

21 листопада, 2018 середа

20 листопада, 2018 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати