Протягом усього минулого року світ, затамувавши подих, очікував початку другої корейської війни – конфлікту, що за будь-яких розкладів мав би катастрофічні наслідки для східної Азії та (враховуючи економічне значення регіону) для цілого світу.
Північнокорейський режим проводив все нові й нові випробування ядерної зброї і пуски нових ракет, погрожуючи атомним Армагедоном "американським імперіалістам" та їх "південокорейським маріонеткам". Натомість президент Сполучених Штатів Дональд Трамп регулярно посилав в регіон Східно-Японського моря авіаносні ударні групи, декларуючи готовність до силового вирішення північнокорейського питання.
Зустріч у Пханмунджомні
Але з початку 2018 року ситуація, здається, розвернулася на 180 градусів. Збірні КНДР та Південної Кореї виступили під єдиним прапором на зимовій Олімпіаді. Пхеньян миттєво перестав брякати зброєю, натомість заговоривши про серйозні поступки – аж до припинення ядерних випробувань. Апофеозом відлиги стала зустріч північнокорейського диктатора Кім Чин Ина з президентом Республіки Корея Мун Чже Ином, що відбулася 27 квітня у селі Пханмунджом в демілітаризованій зоні, що з 1953 року розділяє комуністичну північ і демократичний південь півострову.
Під час зустрічі було сказано купу теплих слів про зближення і необхідність співпраці. Втім, інакше не могло й бути – дається взнаки дипломатичний етикет корейців. Президент Мун (політик лівих поглядів, який завжди мріяв про розрядку у відносинах з Північчю - і при цьому досить скептично ставився до Вашингтону) говорив про відновлення політики "сонячного тепла" стосовно КНДР. У свою чергу, лідер єдиновірного вчення Чучхе, "керівник партії, армії і народу" та "геній серед геніїв" товариш Кім явив світу взагалі неперевершений гуманізм: пообіцяв не бомбити жителів півдня і навіть не будити їх ядерними випробуваннями.
Крім того, було підписано так звану Пханмунджомську декларацію, яка передбачає укладання до кінця року повноцінного мирного договору між двома країнами (наразі КНДР та Республіка Корея формально перебувають у стані війни, з того ж таки 1953 року між сторонами діє перемир’я) та денуклеаризацію корейського півострова.
Щоправда, є всі підстави вважати, що сам термін "денуклеаризація" сторони розуміють зовсім по різному. Якщо Сеул та особливо Вашингтон хотіли би бачити під цим цілковиту відмову КНДР від ядерної і водневої зброї. То натомість Пхеньян буде наполягати на тому, щоб американці прибрали ядерний щит, що захищає південну Корея (а в ідеалі – і Японію). Згідно декларації, комуністична Корея також зобов’язується пустити інспекторів на свої ядерні об’єкти – насамперед на реактор у місті Йонбен. А також - закрити полігон у Пунгері, де протягом останнього часу проводилися основні випробування термоядерної зброї. Втім, за даними китайської розвідки, цей полігон довелося б закрити у будь-якому разі – підземні штольні більше непридатні для використання, частина гори Мантапсан , що нависає над полігоном, обвалилася.
У відповідь Південь погоджується відновити роботу особливої економічної зони Кесон. Комплекс, що налічував 120 південнокорейських підприємств, на яких були зайняті понад 53 тисячі північнокорейських робітників, було закрито у 2016 році після того, як виявилося, що КНДР забирає усі гроші, які отримують її громадяни, що там працюють. Наразі в Кесоні планують відкрити спільний офіс радників.
Демілітаризовану зону планується перетворити на мирну територію, а північну зону Жовтого моря сторони домовилися зробити безпечною для вилову риби. Кім Чен Ин особливо підкреслив свою зацікавленість в участі південнокорейських компаній у модернізації залізниць на півночі, що перебувають у відверто поганому стані, та навіть у прокладанні окремої колії між Сеулом і північчю.
Згадали сторони і необхідність вирішення гуманітарних питань,де насамперед мова йде про проблему розділених родин, а президент Мун пообіцяв демонтувати встановлені на лінії розмежування надпотужні південнокорейські гучномовці, що десятиліттями закликали північних корейців тікати на південь.
Причина різкої зміни курсу Пхеньяном – у нових минулорічних санкціях, які вже спричинили серйозні проблеми в економіці КНДР. Як відомо, обмеження США та ООН стосуються 80% експорту країни чучхе і обрізають комуністам не менше третини валютних надходжень. Санкції підтримав основний торгівельний партнер північної Кореї – Китай, що сприймається Пхеньяном як "ніж у спину".
Зустріч у Пханмунджомні стала неабияким успіхом передусім для Кім Чен Ина. Пхеньянський режим, що десятиліттями тероризував увесь регіон і десятки мільйонів власних громадян, домігся міжнародного визнання, готовності вести з ним діалог і укладати мирну угоду; вирвався з дипломатичної ізоляції; отримав обіцянки суттєвих економічних девідентів (зона Кесон і початок розмов про зняття найжорсткіших санкцій). Заплатила ж за все це північнокорейська кліка декларацією про наміри і закриттям полігону, що й так не працював.
В очікуванні зустрічі Кіма з Трампом
Головна розмова має статися на першій в історії зустрічі лідерів КНДР та Сполучених Штатів, що запланована на 12 червня 2018 року у Сингапурі. У Вашингтоні вже встигли пообіцяти КНДР великий пакет економічної допомоги, приєднання до сім’ї цивілізованих країн і взагалі перетворення в інвестиційну Мекку та економічного тигра – якщо режим Чучхе відмовиться від зброї масового враження зокрема і від терористичної політики загалом.
Але ось великого оптимізму і очікувань на прорив на переговорах відверто небагато. Північнокорейський режим не зацікавлений у побудові вільної економіки. І навряд чи він колись відмовиться від ядерної зброї – яка коштувала Пхеньяну стільки зусиль і сам факт володіння яким змусив нарешті рахуватися з Кімом весь світ.
Приклади України та Лівії, що відмовилися відповідно від ядерної зброї та від ядерної програми і отримали військове вторгнення, напевно відомо лідеру КНДР. Вихід Сполучених Штатів з ядерної угоди з Іраном теж не створить найліпший фон для переговорів – адже тепер Кіма буде складно переконати, що у випадку ядерного роззброєння його банально не "кинуть".
Читайте також: Іранський поворот Трампа: чому США виходять з іранської ядерної угоди та що очікує на регіон
Скоріше за все, Кім Чен Ин спробує домогтися повного дипломатичного визнання і укладення мирного договору, а також позбавитися санаційного зашморгу – і зберегти при цьому якщо не весь ядерний потенціал, то його значну частину. В хід підуть і погрози, і блеф, і спроби давити на жалість - протягом останнього часу держави-ізгої навчилися дуже добре використовувати слабкості західних демократій на свою користь (і режим Кіма в цьому – один з найуспішніших).
Остання заява північнокорейського уряду, в якій Пхеньян звинуватив США у провокаціях (не уточнюючи, в чому ці "провокації" полягають) свідчать, що "стара добра" КНДР нікуди не поділася. Тож питання лише в тому, чи господар Білого дому – досвідчений переговірник - потрапить в тенета професійних шулерів.