Віталій Портников: це свято перед грозою

Сьогодні у більшості моїх співвітчизників напевно буде святковий настрій. День незалежності, військовий парад, почуття гордості за те, що нам нарешті вдалося перейти до процесу побудови суверенної держави, відродити армію, почати запізнілі економічні реформи.

Україна сьогодні виглядає не просто територією, не колишньою радянською республікою, а державою. Так, з серйозними проблемами - але державою. І це - дійсно завоювання, дійсно успіх. Причому успіх не на рівні кількох років, не на рівні десятиліть, а на рівні століть.

Але, разом з тим, не варто закривати очі на те, що це - чергове особливе свято. День Незалежності 2018 року відрізняється від аналогічних свят минулих років тим, що ми не знаємо, яким буде День Незалежності у 2019 році.

Взагалі - не знаємо, не можемо навіть припустити. І справа зовсім не у людях, які сьогодні займають місце на урядових трибунах.

Справа насамперед у тому рівні тотальної безвідповідальності, який проявляється сьогодні на всіх рівнях - від влади до пересічних громадян.

Ми констатуємо тотальну недовіру до влади - і в цьому не було б нічого катастрофічного, якби альтернативою такій недовірі було б довіра хоча б до когось. Але в умовах, коли провідні кандидати на посаду голови держави можуть похвалитися довірою обмеженої кількості прихильників, а більшість громадян не знає за кого збирається віддавати свої голоси або взагалі не цікавиться результатом виборів, є високою ймовірність приходу до влади будь-якого безвідповідального пройдисвіта і потім появи хаотичного дезорганізованого парламенту, який буде знаходитися в перманентному конфлікті з цим пройдисвітом.

Ось що може визначати політичні реалії 2019 року і стати прологом до чергового краху Української держави та її повернення до статусу російського сателіта або розчленованого ворогами Гуляй-поля.

А що ж влада? Чи можна вважати, що її провідні представники цього не розуміють? Прекрасно розуміють - кожен окремо. А все разом звично займаються інтригами, узгодженням позицій, вибиванням преференцій, "гойдалками" і "кидками". Неповнолітні громадяни, які так і не навчилися сприймати державу як свою власну, як цінність, яку потрібно передати дітям і онукам - це, звичайно, жахливо. Але мільярдери і міністри в коротких штанцях - це просто огидно.

Саме ця відсутність визначеності, розуміння перспективи, саме ця реальна загроза, яка знову склалася для нашої країни і не дозволяє мені написати святковий текст з обіцянками того, чого явно не буде. І без мене такі письменники знайдуться. А мені залишається лише констатувати, що ми так і не змогли до кінця використати шанс, який був даний нам не просто історією, а жертовністю людей, які загинули на Майдані і під час війни на Донбасі. Шанс, що склався завдяки збігу історичних обставин - перемозі повстання і стратегічній помилці Путіна, який вирішив відповісти на цю перемогу війною.

І ось перехідний період завершується, а ми так і не подорослішали - і не хочемо дорослішати. І волати до здорового глузду вже немає можливості. Залишається розраховувати, як зазвичай, тільки на диво і на готовність українців постояти за свою країну у критичний момент, умови для якого вони ж самі і створюють.