З 11 січня набули чинності зміни до Кримінального кодексу України, які передбачають, що секс без згоди (усної, письмової чи невербальної) вважається зґвалтуванням. У мережі через це за лічені години виникла ціла низка фейків та жартів.
Та що зміниться насправді й чому для кожного кожного українця важливі ці зміни. Руйнуємо 5 міфів, якими “обріс” закон про протидію домашньому насильству.
“Держава залазить у ліжко до українців, такого нема більше ніде”
Радше навпаки. По-перше, Україна — далеко не перша країна, що ухвалила законодавство про криміналізацію домашнього насильства. Наша країна - 11-тою у світі вводить подібні зміни і законодавчо затверджує, що секс має бути за взаємною і добровільною згодою. Наразі таке законодавство діє в Швеції, Німеччині, Великій Британії, Бельгії.
Крім того, змінами до Кримінального кодексу Україна реалізує положення Стамбульської конвенції Ради Європи. Документ прийнятий 11 травня 2011 року всіма 47 країнами – членами Ради Європи, але досі не ратифікована Україною.
Щодо тези про “держава залазить у ліжко” - українці занадто емоційно сприйняли зміни до законодавства, впевнений помічник керівника Національної поліції Андрій Ткачов, який курує питання протидії домашньому насильству.
Про це свідчить й петиція на сайті президента з вимогою скасувати закон, який “фактично забороняється секс в Україні”:
“Ніхто секс не забороняє”, - наголошує Ткачов в коментарі Еспресо.TV. Навпаки, зміни до КК надали більше можливостей для захисту громадян:
“Стара редакція статті звужувала поліції можливості реагувати на насилля. Більше 30% справ по зґвалтуванні закривалися за відсутністю складу злочину”, - пояснює Ткачов.
Вперше в українському законодавстві закріплюється норма, що економічне, психологічне, фізичне насильство між близькими людьми – це кримінальний злочин, який карається в тому числі позбавленням волі.
З'явився термін “сексуальне насильство” — від “зґвалтування” воно відрізняється тим, що насильник діє без проникнення в тіло іншої людини (наприклад, без її згоди стимулює статеві органи, треться своїми тощо).
Жертвам такого насильства буде досить повідомити про те, що вони не давали однозначної згоди не лише на секс, а й інші насильницькі дії без самого “проникнення”. Раніше жертвам потрібно було доводити суду, що вони чинили активний фізичний опір насильнику.
У статті 152 є примітка про те, що вважається згодою. "Згода вважається добровільним, якщо воно є результатом вільного волевиявлення особи з урахуванням супутніх обставин".
Супутні обставини означають, що згода не повинно бути отримано під тиском, в результаті обману, погроз, насильства або іншого примусу
“Треба підписувати довідку про згоду на секс”
Жарти в мережі переросли в фейк, якому справді повірила частина громадян. Ніяких документальних підтверджень ваших намірів мати сексуальні стосунки - не потрібно.
“Ніяких угод, актів, розписок і т.ін. закон не передбачає. І свідки також не потрібні. Головне у стосунках – відсутність примусу”, - наголошує юрист Максим Магда.
Згода потрібна була і раніше, інакше не існувало б відповідальності за зґвалтування, примушування до вступу у статевий зв’язок і ряд інших схожих злочинів, пояснює юрист.
У чому ж зміни? “З практичної точки зору вони не такі вже й кардинальні, як здається. Поява в законі терміну “добровільна згода” фактично додатково роз’яснює одним: “Якщо особа не бажає – залиш її в спокої!”, а іншим: “Якщо я не бажаю – ніхто не має права мене примушувати”, - пояснює Магда.
Останнє правило, наприклад, дуже підходить для випадків домашнього насильства, коли і кривдник, і постраждала особа не розуміють, що секс без згоди – це зґвалтування, а не подружній обов’язок.
Тож по суті стереотип про "подружній обов'язок" йде в минуле.
Якщо дружина чи чоловік не хочуть займатися сексом — примушувати не можна. Раніше за такі справи правоохоронці не бралися.
Мабуть, найпростіше про те, що таке згода, а що таке відмова, пояснено на відео, де згоду на секс порівнюють зі згодою випити чаю:
“В Україні й так все добре, яке насилля…”
На жаль, ні. В Україні досі толерується культура зґвалтування та насильства, коли дівчина каже “ні”, чоловіки трактують це як “я ще подумаю”, а “б’є - значить, любить”.
“Кожна четверта жінка в Україні пережила досвід зґвалтування або замах на зґвалтування хоча б раз у житті, а до правоохоронних органів з заявами про зґвалтування чи сексуальне насильство звертаються лише 6 % жінок-потерпілих”, - пояснює генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту Владислав Власюк, посилаючись на дані українських громадських організацій.
Й, судячи з опитування Фонду ООН в галузі народонаселення "Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок", змін у розумінні насилля поки небагато:
33% чоловіків погодилися з думкою, що якщо жінка не вчиняє фізичного опору під час сексу, значить не можна стверджувати, що це - зґвалтування.
А 50% взагалі поділяють ідею, що жінка, яка перебувала під дією алкоголю чи наркотиків, частково сама винна в зґвалтуванні.
13% чоловіків, які були опитані у межах дослідження, вважали, що побиття дружини власним чоловіком може бути виправданим у деяких ситуаціях, 18% чоловіків погодилися, що чоловік має право вдарити або побити власну дружину, якщо він дізнався про її зраду, 5% чоловіків - якщо дружина відмовляє чоловікові в інтимних стосунках.
“Закон захищає лише жінок, його писали феміністки”
Закон однаково захищає як жінок, так і чоловіків, наголошує Магда.
Згідно з даними Мінсоцполітики, у 2013-2018 роках 90% тих, хто звертався щодо насильства в сім'ї до органів держави, - жінки, 8,5-9 % - чоловіки та 1-1,5 % - діти.
“Але це не означає, що той маленький відсоток також не потребує законодавчого захисту”,- вказує юрист.
За домашнє насильство як злочин кривдник незалежно від статі може бути покараний громадськими роботами, арештом на строк до шести місяців, обмеженням волі на строк до п'яти років чи позбавленням волі на строк до двох років.
Якщо провину доведуть, то за зґвалтування чоловіка жінка так само може “загриміти” за ґрати на п'ять років.
Крім того, посилюється відповідальність за сексуальне насильство і зґвалтування дітей до 14 років. Це може загрожувати кривднику увʼязненням до 15 років.
Раніше кримінально карався секс із особою, яка не досягла статевої зрілості. А потім експертиза визначала — досягла жертва статевої зрілості чи ні.
Тепер криміналом вважається секс дорослої людини з особою, якій не виповнилось 16 років, навіть якщо вона дала згоду (винятком є, якщо обидва партнери не досягли 16 років, тоді ніхто з них не несе відповідальності).
У 2019-му в Україні має запрацювати загальнодержавний кол-центр з проблем домашнього насильства, протидії торгівлі людьми та насильству стосовно дітей.
“Тепер посадять будь-кого, й навіть не доведеш, що сексу не було”
Ще один міф, який активно поширювали в мережі - скасування презумпції невинуватості (жодна людина не є злочинцем, допоки такою її не визнає суд). Втім, це - також фейк.
Навіть після змін до Кримінального кодексу заяви про те, що хтось займався сексом без згоди — недостатньо для того, щоб засудити людину, наголошують юристи.
Доводити провину мають повноваження лише правоохоронні органи, пояснює Максим Магда. “Факт примусу довести часом дійсно неможливо, через що багато реальних ґвалтівників уникало відповідальності. На жаль, ніхто не застрахований і від судових помилок – знаю від колег кілька історій (більш, ніж 15-річної давнини), де справи явно були сфабриковані. Як бачимо, новий закон тут ні до чого”.
Магда переконує, що заяви з неправдивими свідченнями не соромились писати і раніше.
Зрештою, статистика свідчить, що ризики такого не надто високі, адже факт зґвалтування потрібно довести, надати докази, а це доволі принизливо.
У Великій Британії, наприклад, неправдиві повідомлення складають лише 2.5% з усіх заяв про зґвалтування. У Канаді та США - це 2-10% від загальної кількості заяв.
“Ніхто не скасовував кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин”, - наголошує Магда. Згідно з чинним законодавством, за завідомо неправдиву заяву про вчинення злочину можна потрапити за ґрати до 2 років.