14 травня у Франції стартує 72-й Каннський міжнародний кінофестиваль. Цього року Україна на ньому буде представлена стрічкою кримськотатарського режисера Нарімана Алієва "Додому" ("Evge"). Фільм був відібраний до другої за значимістю програми "Особливий погляд".
Наріману Алієву – 26. Це його четверта режисерська робота і перший повнометражний фільм. До речі, одна з його короткометражних стрічок – "Без тебе" – була представлена на Берлінському кінофестивалі в 2016 році у програмі Generation 14+. Його кіно досліджує теми взаємин батьків і дітей, показує культуру і традиції кримських татар. Стрічка "Додому" – не виняток.
"Додому" – це історія непростої подорожі батька та сина з Києва до окупованого Криму. Мустафа та його молодший син везуть тіло старшого сина та брата додому, щоб поховати його на батьківщині згідно з мусульманськими традиціями.
Кадр з фільму "Додому"
Головні ролі виконали Ахтем Сеітаблаєв та Ремзі Білялов, співавтором сценарію виступила Марися Нікітюк, а спродюсував фільм Володимир Яценко, який працював над стрічкою "Дике поле".
В інтерв'ю Еспресо.TV режисер Наріман Алієв розповідає про ідеї фільму, важливість участі у Каннському фестивалі та роль кіно у поверненні Криму.
Якщо охарактеризувати коротко, про що фільм "Додому"?
Перш за все, це кіно про людей, зокрема про кримськотатарську родину. Безперечно, від соціально-політичного контексту відійти не можна, але анексія Криму не є центральною тематикою фільму. Бо в центрі фільму – відносини між батьком та сином.
Оригінальна назва фільму – "Evge", що у перекладі з кримськотатарської - "додому". Це цитата одного з героїв. Він відповідає на запитання про те, куди вони їдуть: "Додому". Глядач має сформувати для себе сам, що для кожного з героїв є дім. Це і є основою фільму.
Дім для кожного свій. Герої намагаються дійти чогось разом, зрозуміти, куди і навіщо вони їдуть, що їх об'єднує, що їх розрізнює. Додому – це те, куди вони обидва хотіли би приїхати. І це не завжди якесь конкретне фізичне місце.
Це ваш перший фільм, знятий не на півострові. Складно було знімати про Крим не в Криму?
Вся історія будувалась так, щоб у мене була можливість розповісти про кримських татар, які не знаходяться в Криму. Тому було вирішено зробити роуд-муві. Але останнім притулком героїв є Крим (зйомки останніх сцен фільму проходили на Арабатській Стрілці, у селі Стрілкове та на озері Сиваш, - ред.).
Працювати було доволі специфічно. Потрібно було вибудувати конфлікт між героями, які постійно в дорозі та які у досить камерній ситуації. Треба було зрозуміти, до чого ти хочеш все ж таки прийти. Але це все відштовхувалось від тих ідей і меседжів, які нам хотілось донести глядачу. Я не можу сам оцінювати, чи все вийшло добре, але це був дуже вдалий досвід виходу з ситуації, коли фізично не можеш знімати в Криму.
У вашому першому фільмі – "Повернутися зі світанком" – герою важливо поїхати з дому, щоб знайти себе. У новій стрічці виходить навпаки – важливо повернутися додому. Ви змінилися чи це рефлексії з приводу анексії?
Це дуже суміжні теми, які артикулюють ті ж самі речі. У першому фільмі є конфлікт між молодим та старшим поколінням. Молоде – більш космополітичне, має своє уявлення про майбутнє, а більш доросле - консервативніше і намагається запустити своє коріння ще глибше. Ті ж саме конфлікти з'являються у фільмі "Додому".
Ця тема не нова, вона фундаментальна. Для мене повага до батьків – це основне. Мене виховували саме так, і тому я, мабуть, знімаю саме таке кіно та про таких людей. В першу чергу саме це в мені рефлексує.
Режисер фільму "Додому" Наріман Алієв
У ваших фільмах особливе місце відіграють побут та традиції кримських татар. Як ви гадаєте, таке кіно може наблизити повернення Криму?
Це не є в моїй компетенції. Повернення Криму під контроль української держави – це є задача дуже комплексна: політична, дипломатична, соціальна, військова і культурна також. Це одна із цеглинок, що створюються для певного інфоприводу і боротьби за Крим під суверенітетом України. Але це не є інструментарієм, який може все вирішити за одну прем'єру чи півтори години екранного часу. Це один із інструментів, який має використовувати українська держава в культурному сенсі, щоб про Крим, Україну та кримських татар захотіло дізнатись трохи більше людей за кордоном, ніж знає зараз.
Так само і в самій Україні: важливо, щоб люди подивились і захотіли трохи глибше дізнатись, хто ж такі кримські татари. Бо наразі кримські татари в інфопросторі присутні тільки з політичної точки зору. Але за політичною позицією завжди стоять люди. І люди досить різні.
У вашому фільмі разом грають професійні і непрофесійні актори. Чому такий вибір?
Ми шукали акторів, які змогли б зробити цей фільм кращим. Річ не в тому, що хтось професійний актор, а хтось - ні. Ахтем Сеітаблаєв та Ремзі Білялов підійшли до цих ролей, у їхньому тандемі є гарний симбіоз. Кожен з них зробив цей фільм краще, тому саме вони були обрані.
Це буде вже не перший ваш візит на Каннський кінофестиваль. Але вперше фільм - у конкурсній програмі. Що ви очікуєте від кінофестивалю?
Канни – це дуже велика платформа для успішної реалізації усього потенціалу фільму. Звісно, сама по собі прем'єра в Каннах - це дуже круто, почесно та іміджево. Це знак якості для режисера.
Однак ми сподіваємося, що у Каннах буде зроблений перший крок для того, щоб фільм мав можливість отримати якнайбільше глядачів. Все залежить від того, чи буде цікава критика та цікава дискусія щодо самого фільму. Ми розраховуємо, що фільмом зацікавляться різні країни.
Є компанія, яка представляє наші інтереси на міжнародній арені та буде продавати права на наш фільм в різні регіони світу. Наша задача – зробити так, щоб фільм мав можливість на широкий світовий прокат. Це допоможе нам і надалі знімати фільми, які нас хвилюють. Це все великий ланцюг, де Канни – один із елементів, але дуже важливий.
Фото надані Наріманом Алієвим