Хоча свій перший депутатський мандат Тимошенко отримала в окрузі на Кіровоградщині, маючи в кишені партквиток "Громади" Павла Лазаренка, кожного наступного разу вона вела за собою власну фракцію. І вела доволі успішно.
"На відміну від інших, ми - не модний новий політичний проект під вибори. В нашій партійній ДНК весь біль, всі турботи і всі переживання незалежної України", - йдеться в адресованому однопартійцям привітанні лідерки "Батьківщини", оприлюдненому 9 липня з нагоди спільного для них усіх 20-річчя.
Тричі у своїй історії партія або блок Тимошенко посідали у Раді друге місце за кількістю здобутих депутатських місць:
2002 - 23 мандати за списком (7,26% голосів) і 1 з округу, 4-е місце серед усіх представлених партій;
2006 - 129 мандатів (22,29 % голосів), 2-е місце;
2007 - 156 мандатів (30,72 % голосів), 2-е місце;
2012 - 62 мандати (25,55 % голосів) за пропорційною системою і ще 39 за одномандатними округами. Загалом 101 мандат (22,67 %), 2-е місце.
2014 - 17 мандатів (5.68% голосів) за пропорційною системою і 2 за одномандатними округами. Разом 19 мандатів (4,22%), 6-місце.
При цьому слід враховувати, що вибори до Ради у 2006 і 2007 роках проходили виключно на пропорційній основі, а вражаючий (як за авторитаризму "регіоналів" й ув’язнення лідера) результат 2012 року став можливим за рахунок заборони виборчих блоків і, як наслідок, включення до "батьківщинівського" списку цілої плеяди потужних опозиційних середовищ.
Що ж до 6-го місця на перших виборах народних депутатів після перемоги Революції гідності, то тут зіграли свою роль такі чинники:
Разом з тим, у пошуку відповіді на запитання "А чи могла тоді - 25 травня 2014 року - Тимошенко стати президентом?", треба зважати й на застосовану тоді командою Порошенка технологію "вибори - тільки в один тур". Довго думати і "розкачуватися", справді, було ніколи.
Хто іде
1. Юлія Тимошенко - незмінна голова партії з моменту її утворення 20 років тому, віце-прем’єр з питань ПЕК у 1999-2001 роках та прем’єр у 2005, 2007-2010 роках. Двічі висувалася у президенти (2009, 2014 рр.).
Якщо не враховувати затримання на півтори доби за підозрою у нібито контрабанді валюти, яке мало місце ще 1995-го, то за політично вмотивованими звинуваченнями вона перебувала за ґратами також двічі: 42 дні за Кучми і 2 роки 6 місяців 17 днів за Януковича.
2. Сергій Тарута - один з найзаможніших українських промисловців, співзасновник "Індустріального союзу Донбасу" (ІСД), голова Донецької ОДА у 2014 році. Нині - очільник партії "Основа".
3. Валентин Наливайченко - кадровий дипломат. Головує у русі "Справедливість". В минулому - генеральний консул в США та керівник СБУ.
Розпочав у "Конторі" давно назрілу декагебізацію, разом з молодими вченими Володимиром В’ятровичем та Андрієм Когутом розсекретив присвячені Руху Опору архіви.
Одначе, не викинути з біографії політика і навчання у підмосковному Червонопрапорному інституті КДБ СРСР ім. Юрія Андропова (нинішня російська Академія зовнішньої розвідки), причому навчався там він після 1991-го, за Незалежності.
Маркіян Лубківський, куратор прес-служби Володимирівської, 33 за Наливайченка, знаходиться у списку під №30.
4. Сергій Соболєв - заступник голови парламентської фракції "Батьківщини", є "правою рукою" Тимошенко у партії. На ньому тримається "батьківщинівський" партапарат.
Раніше головував у політсилі Реформи і порядок" (ПРП), що стала складовою БЮТ.
5. Олена Кондратюк - журналістка і PR’ниця, секретарка Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики. Разом з Олександром Абдулліним (№11) відповідає у партії за комунікацію з виборцями і ЗМІ.
Дружина директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького.
6. Іван Кириленко - аграрій з Дніпропетровщини. Був міністром аграрної політики та "сільськогосподарським" віце-прем’єром в уряді Тимошенко.
7. Андрій Кожем’якін - генерал-лейтенант СБУ. Під час короткотривалого головування у Службі безпеки України Олександра Турчинова був його заступником – начальником Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю (Главк "К").
Як і Наливайченко, службу в "органах" починав ще за СРСР. Син генерала КДБ, котрий перебував на службі в 5-му (ідеологічному) управлінні.
Запевняє, що ані він, ані його родина участі в радянських репресіях не брали.
8. Григорій Немиря - екс-віце-прем’єр з питань європейської інтеграції. У "Батьківщині" на ньому лежить зовнішньополітичний напрямок.
Перед тим, як піти в політику, обіймав посаду проректора у "Києво-Могилянській академії" й головував у благодійному фонді "Відродження" Джорджа Сороса.
9. Сергій Власенко - адвокат, захищав Тимошенко у Печерському райсуді міста Києва. Один із адвокатів Помаранчевої революції.
10. Валерій Дубіль - акушер-гінеколог за першою освітою, де-факто очолює Чернігівську обласну парторганізацію "Батьківщини". Відомий як критик медичної реформи уряду Гройсмана і персонально Уляни Супрун.
Фігурував у медіа як захисник церкви Московського патріархату.
Генеральний прокурор Юрій Луценко звинувачував Дубіля в організації роботи на штаб Тимошенко політтехнологів з паспортами Російської Федерації, в запуску ним спеціальної "піраміди" для фінансового "заохочення" виборців і в спробі підкупити кандидата в президенти Юрія Тимошенка.
Далі у списку йдуть переважно нардепи з фракції, впливові партійці "на місцях", включно з головами обласних осередків (№13 - Анжеліка Лабунська з Житомирщини, №14 - Костянтин Бондарєв з Київщини, №15 - Михайло Цимбалюк з Львіщини та ін.) і ті, хто не уявляє себе без "Батьківщини" (наприклад, №37 - розробниця економічного курсу партії Олександра Кужель, №28 - особистий помічник голови Михайло Лівинський).
З чим ідуть
Передвиборча програма "Батьківщини" під назвою "Треба діяти" забарвлена характерними для неї духом і буквою соціал-демократії (не дарма ж, Українська соціал-демократична партія свого часу входила до БЮТ, а її голову Євгена Корнійчука переслідував сумнозвісний перший заступник генпрокурора Рената Кузьмін) з вкрапленнями того, що в Європі іменували б як "ідеологія партії селян". В тексті документу багато слів про соціальну справедливість, гідну оплату праці, а ще про пенсії і тарифи на газ й інші "справедливі соціально-економічні рішення для покращення життя українців".
Вища освіта обіцяється безкоштовна (за принципом "Гроші йдуть за дитиною"). Замість медреформи Супрун йдеться про впровадження страхової медицини, а також повернення права пацієнтів на виклик лікаря додому й обов’язковий "сучасний, оснащений всім необхідним фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП)" в "кожному селі".
Наводяться нові (звісно ж, підвищені) розміри мінімальної пенсії і допомоги при народженні дитини. Перераховуються податки, що підлягатимуть скасуванню. Особливий наголос робиться на стимулюванні розвитку рослинництва і тваринництва.
Як та сила, що виступає за посилення ролі держави в регулюванні бізнесу, "Батьківщина", знову говорить про "рішучу боротьбу з офшорами".
Водночас, серед 24 пунктів програми немає нічого про надзвичайно актуальні тепер зовнішню, військову, мовну, культурну і церковну політику держави. Хто ж тоді за неї відповідатиме у майбутній "Коаліції дій", яку Тимошенко має намір утворити спільно із Зеленським? Невже партія нинішнього президента зі скандальними ініціативами "Слуги народу" щодо "припинення війни", води для Криму, двомовності, автономії Донбасу, двопалатного парламенту, місцевих референдумів у прикордонних регіонах та інших ознак федеративного устрою?
І чи дійсно уся партія "Батьківщина", а не лише її верхівка, готова нести політичну і моральну відповідальність за всі без винятку рішення коаліційного уряду?
А тим часом бажання Тимошенко стати прем’єром при президентові Зеленському у "Батьківщині" не приховують. Навпаки, роблять на ньому головний наголос.
Якщо ми зайдемо на офіційний сайт тимошенківців, то побачимо там рекламний банер "Найефективніший прем’єр". А провідні "списочники№ виступають із заявами з точно такою ж головною думкою.
"Посада прем’єр-міністра - це насамперед колосальна відповідальність. Перед новим урядом стоїть завдання збільшити зростання економіки не менш ніж на 10% щорічно. Тільки така динаміка дасть Україні шанс на нормальний розвиток. На даний момент найбільш підготовленим претендентом на цю посаду є Юлія Тимошенко", - заявляє Тарута.
Своєю чергою Наливайченко оцінює "Слугу народа" як "здорову проукраїнську силу" і каже, що коаліції у "Батьківщини" не буде лише з учорашньою Партією регіонів.
"Єдина межа - можливо, це "Опоблок". Комуністи - слава Богу, ми вже заборонили їх як ідеологію. Але всі інші здорові проукраїнські сили - не час розкидати каміння, а час його збирати. Ми однозначно йдемо в "Коаліцію дій", однозначно підставляємо плече новому президенту Володимиру Зеленському. Ми і до коаліції готові, і будемо обов’язково в коаліції. Єдине, що йдемо більш конкретно, ніж інші, пропонуємо у тому числі і нового прем’єр-міністра", - пояснює він.
Помітне неозброєним оком входження людей Тимошенко у систему влади Зеленського почалося ледь не одразу після його інавгурації. Нардеп-"батьківщинівець" Владислав Бухарєв став на чолі Служби зовнішньої розвідки України, а Анатолій Калюжняк, за даними проекту "СлідствоІнфо", пішов у заступники до шефа СБУ Івана Баканова, сівши в крісло того самого Главку "К", який підпорядковувався йому у 2010-2012 роках, тобто за доби Януковича. Бухарєв, зверніть увагу, починав у великій політиці з функції помічника депутата Кожем’якіна, а Калюжняк раніше значився в апараті Верховної Ради як помічник Бухарєва, коли той теж став депутатом.
Тимошенко, зауважте, Бухарєва публічно привітала.
"Вітаю Владислава Бухарєва з нашої команди із призначенням головою Служби зовнішньої розвідки. Упевнена, що призначати на відповідальні посади у державі справжніх фахівців із досвідом і чіткім планом дій - це правильний шлях", - написала вона на Facebook.