В умовах коронавірусної інфекції та краху "енергетичної супердержави" розділити радість імперського реваншу з Кремлем погодилися лише маріонеткові режими окупованих територій сусідніх держав. Але їхній ентузіазм має компенсувати брак політичної ваги.
Спочатку нинішні правителі половини Донецької області вирішили "на час святкувань 9 травня" перейменувати свою "столицю" з Донецька на Сталіно, а потім і їхні південноосетинські собратья надали місту Цхінвалі на цей період горде ім’я Сталінір.
Поведінка імперських "реконструкторів" на окупованих територіях нашої держави дає дуже чітку симптоматику того вірусу, який насправді вразив частину мешканців Криму і Донбасу, а також в латентній фазі присутній в інших регіонах, захопив деякі вітчизняні політичні партії та поширюється через деякі телеканали. Вірус імперськості.
Розуміння природи цієї хвороби має допомогти нам у вирішенні ключового на даний момент питання національної безпеки: що робити з Донбасом?
Відповідь на це питання прямо залежить від того, як ми розуміємо причини і передумови його окупації. Питання території зрозуміле й однозначне – українська земля має бути повернута до складу Української держави. Але повернення людей є набагато складнішою проблемою.
Хто ці люди, які вітали кадирівських бойовиків на вулицях Донецька, блокували рух українських військових, здавали окупантам місцевих патріотів і плескали в долоні при піднятті російського прапора над державними установами? І що має робити з ними Україна після відновлення свого суверенітету над окупованими територіями?
Щоб відповісти на це питання, ми маємо зізнатися самим собі в тому, що на Донбасі і в Криму мало місце справжнє громадянське протистояння. Але не в тому сенсі, що одні громадяни України протистояли іншим громадянам України, а таким чином, що українське громадянство вступило в непримиренну суперечність із громадянством іншої держави – тієї колишньої імперії, яку намагається воскресити керівництво нинішньої РФ.
Зрозуміло, що вірус імперськості міг поширитися до загрозливих масштабів лише в умовах російської військової присутності. Своєрідний "карантин", який організувала окупаційна адміністрація в Криму, Донецьку та Луганську, паралізував усі захисні механізми українського громадянського суспільства, яке й без того було в цих регіонах досить слабким. Тому українські громадяни в цій війні ідентичностей мусили або рятуватися втечею, або приховати свої переконання.
Але при цьому так само очевидно, що ніяка реінтеграція цих заражених територій неможлива без належної "дезінфекції". "Громадяни імперії" не можуть вважатися громадянами української республіки, формувати її органи влади, користуватися її ресурсами та інститутами. Тому що їхньою метою є знищення нашої держави і нашої незалежності.
Ми, громадяни України, не можемо сьогодні знищити ворожу нам імперію. Але ми маємо всі права і всі можливості розмежувати з цією імперією наші території. І саме це є головною метою нашої політики національної безпеки, стосовно якої мета відновлення територіальної цілісності є похідною.
Багато країн в сучасному світі пережили територіальні втрати. Наприклад, наші європейські сусіди Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія мають досвід втрати територій на користь колишнього СРСР. Японія досі добивається повернення Курильських островів. Одна з наймогутніших держав сучасності, Китайська народна республіка, в найближчій перспективі не може навіть мріяти про відновлення свого суверенітету над Тайванем. Але це не перешкоджає цим країнам бути сильними, авторитетними й успішними.
"Повернення" окупованої частини Донбасу як анклаву імперського реваншу в тіло України є самовбивчим актом для Української республіки. Штучне придушення тих "антитіл" українського громадянського патріотизму, які протидіють вірусу, є злочином проти національного імунітету.
Така позиція, звісно, дає мало шансів для реалізації "мирного плану" президента Зеленського. Вона практично не залишає простору для виконання ні Нормандських, ні Мінських, ні Паризьких домовленостей. Зокрема, й тому, що позиція Москви у цьому питанні є значно жорсткішою за українську. Якщо ми говоримо: живіть собі своєю імперією, тільки нас не чіпайте, то їхня позиція – скоріться нам, або помріть. Будь-яка протидія імперії, а тим більше збройний захист свого суверенітету, в очах Кремля і всієї багатомільйонної імперської спільноти є страшним злочином, який вони своєю внутрішньою мовою називають "фашизмом".
Ілюзія про можливість компромісу між вірусом і здоровою клітиною може виникнути лише у дуже наївної людини. І зазвичай таким людям не довіряють лікувати хворих (і керувати державою).
Отже, короткий висновок по плану реінтеграції Донбасу, що випливає зі сказаного вище.
Жодні умови, які дозволяють зберігати домінування на Донбасі імперської ідентичності та орієнтованої на Москву влади, є для України неприйнятними. Ні "народна міліція", ні самозвані "представники Донецька і Луганська", ні "особливий статус", ні "збереження зв’язків з Росією", а тим більше відкритий українсько-російський кордон не можуть бути прийнятими в якості ціни за реінтеграцію.
Часткове зняття західних санкцій з Росії під приводом "непоступливості" України у виконанні Мінських угод є меншою ціною, ніж зняття карантину з вражених імперським вірусом регіонів. Ослаблена падінням цін на нафту та внутрішніми проблемами Росія не зможе різко збільшити свій тиск на Україну навіть за умови послаблення підтримки нашої держави Заходом.
Військовий тиск Росії та можливе відновлення бойових дій на фронті є меншою ціною, ніж дестабілізація держави та розповзання конфлікту на нові регіони, що стануть наслідком поширення ворожого вірусу на всю територію України. Загострення внутрішніх конфліктів створює набагато сприятливіші умови для повномасштабного військового вторгнення РФ, ніж нинішнє протистояння на Донбасі.
Українська громадянська ідентичність має бути безумовним фундаментом будь-яких дискусій та легальної діяльності в політичній, інформаційній та ідеологічній сфері в нашій державі. Усі думки та позиції є прийнятними, якщо вони засновуються на національних інтересах та безумовно визнають незалежність і суверенітет України. Внутрішня політична конкуренція не повинна виходити за межі "рингу": той, хто перейшов на бік імперії, має бути вилучений з гри.
Поки триває війна імперії проти республіки, відновлення імперських символів та наративів у публічному просторі України може свідчити або про тимчасову локальну перемогу вірусу, або про смерть національного організму.