Таємниця майстра. Вигадана біографія Антоніо Страдіварі

Але все життя його переслідувала темна таємниця, змушуючи його гнатись за мішурою аристократичного життя. Справа в тому, що великий майстер був, швидше за все, низького походження, а свою біографію просто-таки вигадав...

Вважається, що Антоніо був четвертим сином Алессандро Страдіварі та Анни Мороні, родини заможних кремонських громадян. Однак в метриках його імені немає. Немає навіть точної дати народження Антоніо - історики наразі зійшлись на думці, що народився він в 1644 році, співставивши різні джерела.

Але ця дата, швидше за все, неправильна. Тому що для списків громадян 1668 та 1678 років Страдіварі подав неконсистентні вікові дані, і явно десь збрехав. Але що змусило великого майстра брехати?

Справа в тому, що в Кремоні двічі зникали всі метрики і податкові документи. Вперше це сталось в 1628-1630 році, коли Кремону практично викосила чума. Вдруге це сталось в 1647-1649 роках - через протистояння "моденської" та "міланської" партій в кремонській владі, яке вихлюпнулось на вулиці, і під шумок громадяни спалили податкові записи.

Так от що цікаво, метрики родини Алессандро Страдіварі зупиняються на 1628 році, коли розпочалась чума. Там значиться всього три імені - Джузеппе, Карло та Джованні Страдіварі. Антоніо серед них немає.

Історики вважають, що родина Страдіварі виїхала з міста і більше ніколи не поверталась. Інша версія припускає, що родина могла вимерти під час чуми 1628 року. В будь-якому випадку Антоніо Страдіварі ніколи із ними не контактував, а його "брати" не з'являються на сторінках кремонських хронік. Але тоді яким чином Антоніо знову повернувся до Кремони, і - найголовніше - чому у всіх документах він значиться як Cremonensis (народжений в Кремоні)?

Можливо, справа в тому, що ім'я Страдіварі для Кремони доволі звичне. Воно сягає XII ст., і походить від кремонського жаргонізму strada averta - "відкрита дорога". Відповідно, імена Strataverta та Stradivari для Кремони XVII ст. були все одно, що для нас Шевченко. Його носили як принци, так і жебраки. "Дописати" собі аристократичну біографію, користуючись хаосом в документах, було порівняно нескладно.

А тепер чи можете ви уявити, щоб нащадок благородної родини чи заможних громадян... був прийнятий в учні до Ніколо Аматі за харчі? Він був типовим "безкоштовним учнем", яких любили наймати багаті майстри у якості дешевої робочої сили. Існують докази, що перш ніж стати учнем майстра музичних інструментів він був помічником в невеличкій фірмі Франческо Пескаролі, де опанував основи теслярства - там меткого хлопчика і запримітив Аматі, який часто купував в тій фірмі дошки. А інші джерела свідчать, що Аматі буквально взяв з вулиці хлопця, який сподобався йому своїм допитливим поглядом.

В будь-якому випадку він ймовірно належав до нижчого прошарку населення. До бідноти, тобто. Адже до 1668 року Страдіварі для кремонських цензів "не існує" - а до них не заносили лише представників нижчого класу. Все, що нам відомо до цієї дати, реконструйовано істориками завдяки скрипкам, на яких Антоніо Страдіварі писав коротеньку довідку про автора. Наприклад, дата початку учнівства у Аматі нам відома завдяки безіменній скрипці, на якій написано "Alumnus Nicolai Amati, faciebat anno 1666" (зроблено в рік 1666 учнем Ніколо Аматі).

Установчими документами, за якими Страдіварі потрапив до цензу, був церковний запис про одруження Антоніо Страдіварі із Франческою Ферабоші, вдовою Джакомо Капра. Це була родина кремонських громадян, достатньо заможних, аби жити в тому ж самому кварталі, що й Нікколо Аматі, в чиєму будинку жив тоді Антоніо. Кремонські записи 1659 року вказують, що будинок Ферабоші знаходився всього за кілька дверей від будинку Аматі. Про молодого майстра уже тоді йшов поголос, а Франческа раптово залишилась сама після того, як її чоловіка пристрелив (з арбалета) її брат через якусь родинну свару. Двоє самотніх молодих людей швидко знайшли спільну мову і полюбили одне одного. Молода родина переїхала в невеличкий будинок, який називався "Case del Pescatore" (Дім рибака) і правив за посаг нареченої. Так продовжувалось до 1680 або навіть 1684 року. Десь в цей час майстер Страдіварі уже став відомим, у нього народилось четверо дітей, здавалось, життя налагодилось... але його зненацька охопив ірраціональний потяг до аристократичної мішури.

Між 1680 і 1684 роками він придбав будинок під номером 1 на Пьяцца Рома. Для тодішньої Кремони це все одно, що Печерськ для Києва - елітний район, де селилась виключно аристократія. Сума була фантастична за тими часами - майже 7000 імперських (золотих) лір, причому 2000 лір Страдіварі виклав прямо під час угоди, демонструючи прямо-таки купецький гонор. Нам відома ця історія, бо колишній власник цього будинку - сеньйор Піченарді, кремонський сенатор - сильно із Страдіварі посварився. Благородний дворянин чомусь ніяк не міг змиритись із тим, що в його будинку буде жити якась вулична голитьба (з чого б це, він же... типу син заможних громадян, ні?). Останній навіть спересердя сказав, що Піченарді запам'ятають тільки тому, що в їх будинку жив Страдіварі, і сенатор записав цей діалог. Іронія долі полягає в тому, що Піченарді дійсно запам'ятали в основному через оцю сварку з Антоніо Страдіварі.

Після цього Страдіварі, як зараз говорять, "понесло". Все життя він гнався за двома зайцями - за таємницею майстерності і за аристократичним лоском. Сини його, розбираючи заповіт, виявили, що більшу частину грошей він спустив на всілякі аристократичні брязкальця і навіть дружині лишив в основному дорогоцінності, а сини (окрім Франческо і Омобоно, які стали майстрами, як батько, і самі заробляли) були змушені податись до релігійних організацій, бо залишеного їм доходу тупо не вистачало на життя. Найбільше пощастило молодшому сину, тому самому Паоло. Батько купив для нього в 1733 році акції текстильної мануфактури, а оскільки Паоло таки дійсно розбирався в грошах, то після смерті батька, продавши шість останніх скрипок Страдіварі, викупив ту фірму повністю і швидко зробив її прибутковою.

Можливо, цей ірраціональний потяг ускладнив і перетворив на манію смерть Франчески Ферабоші в 1698 році, яку він дуже любив. Адже історія наступної його дружини - Антонії-Марії Замбеллі - практично невідома, ніби вона була просто тінню великого майстра та матір'ю його дітей...

Апогею дивний потяг Страдіварі до аристократичної мішури сягнув невдовзі перед його смертю. В 1729 році він за величезні гроші купив собі гробницю в церкві Сан-Доменіко і наказав знищити надгробки попередніх власників, кремонських дворян. Замість них гробницю повністю переробили під "благородного Антоніуса Страдіваріуса". На той момент Кремона уже настільки любила свого великого майстра, що ладна була пробачити йому будь-який вибрик, і пробачила йому це блюзнірство. Коли він помер в 1737 році, за його гробом йшла така велика процесія, що навіть потрапила до кремонських хронік.

Найбільш цікаво в цій історії те, що Страдіварі помилявся. Все життя женучись за "правильною" біографією і всіляко приховуючи своє заплямоване походження, він піднявся вище за будь-якого дворянина свого часу завдяки не купленим будинкам, ані купленим же дорогим меблям чи навіть гробниці. А тільки і виключно завдяки своїй майстерності і своєму генію.

Але очевидно, надто велику травму свого часу йому нанесли спесиві мешканці Кремони, презирливо називаючи молодого тоді ще учня Аматі "неякісним непотребом"... Цікаво, як вони себе почували, йдучи за катафалком великого майстра?..