"Не порушуйте мовне питання знову, ним прикриваються важливіші", - таку чи подібну фразу можна почути часто. І прикро її чути хоча б з огляду на те, що мовне питання якраз і має бути серед найважливіших. І навіть уже не хочеться повсюдно цитувати Ліну Костенко з її "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку в них відбирають мову".
Бо це вже відомо всьому прогресивному українському люду. Заради справедливості слід зазначити, що все-таки наразі мова почувається значно вільніше і краще: її значення, функціональність, зрештою її красу зрозуміла і усвідомила значно більша кількість українців.
З особистих вражень: цьогоріч приємно здивувала Одеса. На екскурсіях, у музеях, у кав'ярні, у бібліотеках, на імпровізованих виставках місцевих майстрів, в основному, звучала українська. Або відразу переходили на українську, як тільки чули, що до них звертаються українською.
То чи питання звучання рідної мови в рідній країні належить до найважливіших? Давайте розбиратися!
Значно серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”."
Оксана Забужко
Як бачимо, письменниця у питанні мови категорична: нема мови - нема чим думати.
"Я говорю українською, тому що я українка, і це моя рідна мова. Мова є маркером ідентичності, одним з дуже важливих. І мова живе доти і остільки, доки і оскільки нею говорять. Якщо мовою не говорять, вона завмирає. Я говорю українською для того, щоб моя мова жила, ширилася, розвивалася і мала майбутнє. Українська взагалі дуже сильна мова. Я думаю, що той факт, що я з нею народилася – для мене особисто велика творча удача і, можна сказати, привілей. Українська – це мова, яка за модерний, останній період, за 200 останніх років, практично не мала постійного політичного даху. Це мова, якою не прикривали армію і флот. Навпаки, це мова, за яку розстрілювали. Як у Києві 1918 року, так і в Донецьку 2014-го. І те, що в цих умовах найменшого сприяння ця мова не лише вижила і збереглася, а й створила прекрасну літературу, спадкоємицею якої я маю честь себе почувати, - показник того, що це – надзвичайно сильна потужна мова. Мова, за якою, що б там не було, - майбутнє. Не бійтесь говорити українською! Думайте про майбутнє", - закликає українська письменниця.
Читайте також: Рідна, незалежна і державна! Мова і Конституція
Мова - це незалежність, це безпека, це воля!
На цьому вкотре наголошує Любов Сердунич, письменниця-просвітниця.
"Відомо: є мова - є держава, є нація, а зникає мова - зникає держава і нація, - каже вона. - В імперські й совєтські часи українська мова зазнала великого лінгвоциду, мало не зникнувши на рідній землі. Її тримало лише село. Проте селяни, приїхавши у місто, переходили на московинську (панівну) мову, соромлячись рідної, прабатьківської, материнської.
От до якого стану було доведено психіку і свідомість українців! Без мови нації, нема народу, - кажуть люди. Але ми - є, бо ми - народ! І ми маємо власну мову, яка втрималася завдяки нашій незалежності, відновленій 1991 року.
Статус української як державної мови закріплено в Конституції України. Основний Закон береже українську мову. Бо мова - це незалежність, це безпека, це воля! А незалежність - це все українське, і мова - в тому числі!
Втям же, доню і сину, Знай, вояче-герою: Мова – це наша сила, Мова – це наша зброя!" - так полум'яно, поетично підсумовує Любов Сердунич свій заклик жити рідною мовою.
Митці наближали Незалежність
Сучасний живописець, графік, керівник мистецької студії Едуард Межул будує ретроспективу досягнутої Незалежності крізь призму творчості, де мову, власне слово він вважає одним з найголовніших чинників побудови держави. "Творці незалежності - не тільки політики, які мали сміливість активного супротиву, як В.Чорновіл, а й люди з інших галузей життєдіяльності, як-от філософ М.Бондар або військовик Г.Григоренко чи поет В.Стус", - каже художник.
За його словами, Незалежність гартувалася в:
"Усі ці митці йшли різними стежками й шляхами, - додає Едуард Межул. - У когось життя обірвалося раніше, як у В.Симоненка або А.Горської, хтось пройшов пекло 27 років заслання, як Л.Лук.яненко, у якого день народження був 24 серпня".
"Незалежність гартувалася літературно-музичним спрямуванням також - від концертів у філармонії й опері, від новаторів у музиці, вже класиків М Скорика, Є.Станковича, В Сільвестрова, Івана Карабиця, геніального В.Івасюка, до тріо Мареничів, Тараса Петриненка, Андрія Миколайчука, Павла Дворського, В'ячеслава Хурсенка. Бо музику не можна було зачинити у камерах чи відправити на заслання, як і вірші нещодавно шанованого на ювілеї Д.Павличка, Г.Чубая, чи вилучити з бібліотек інтелектуальне надбання братів Малковичів чи Ігора Римарука, або залити бетоном, як розписи А.Рибачук та В Мельниченка", - підсумовує відомий сучасний митець Е. Межул.
Відстоюючи державність України, обов'язково маємо відстоювати й мову
"День Незалежності України - величне свято, вимолене і виборюване (на жаль, і нині) українцями протягом століть. І завжди ця боротьба була боротьбою і за волю, і за державність, і за мову, - каже Олена Полевецька - редакторка видавничого дому "Простір". -
Поза сумнівом, мудра думка Івана Огієнка, що "рідна мова - то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самобутнього народу", не втратила своєї актуальності. Мусимо усвідомити, що, відстоюючи державність України, обов'язково маємо відстоювати й українську мову. Поступово, але неухильно, необхідно долати зросійщення багатьох українців, силоміць накинуте їм ярмом на шию (і не лише їм) тоталітарною радянською системою. І хоча це звучить надто пафосно, але лише небайдужістю і спільними зусиллями кожен на своєму місці ми втримаємо незалежність нашої України і розбудуємо її сильною і прекрасною!" - додає Олена Полевецька.
Три пункти в програмі про мову
пропонує запровадити український історик, доктор історичних наук Тарас Чухліб.
"Треба започаткувати три національні програми щодо реального втілення опанування українською усім народом, - каже він, - і пропонує умовно їх розділити на такі:
1) для чайників (Південь, Схід),
2) для прасок (Центр, Північ),
3) для повних баняків (Захід, Правобережжя).
Тобто мають діяти на державному і громадському рівнях різні програми вивчення і реального впровадження нашої мови, - додає Тарас Чухліб. - І контроль жорсткий, штрафи. Насправді жорстка дисципліна у цьому питанні таки необхідна", - додає Тарас Чухліб.
До речі, за даними дослідження Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова, проведеного в липні цього року, 97,4% українців вважають українську державною мовою України, причому 64,5% з них, що вона має бути єдиною державною, 15,2%, що державними мають бути українська і російська, ще 17,7% за офіційний статус російської в окремих регіонах.
Будь патріотом - говори українською!
Оскільки питання мови - це так само і питання часу (хоча скільки можна умовляти?), давайте чітко визначимося, що робити, щоб мова зміцнила своє коріння і розквітла.
Читайте також: Моя мелодійна українська. У чому таємниця милозвучності нашої мови та гарні українські слова, якими говорять у всьому світі
Як би банально це не звучало, але мова - це справді душа народу, його інтелектуальний портрет, те єдине і невідворотне, що об’єднує всіх людей, те, чим пишеться історія народу. Кожного народу. Ми не маємо права бути винятком.
Лише цілковита українськомовна Україна матиме шанс на успіх та процвітання, бо наша мова єднає націю!
Фото Анатолія Борейка, співробітника Національного музею народної архітектури та побуту України.