Рідна, незалежна і державна! Мова і Конституція

Без мови немає нації, нема народу - пишуть і говорять люди планети Земля. Але ми є, і ми - народ! Значить, маємо власну мову, статус якої як як державної закріплений у Конституції.

До Дня Конституції буде не зайвим ще раз переглянути ті статті Конституції, які гарантують нашій мові права державної, вільної і незалежної. З'ясувати, що з них функціонує, а що - не так, як прописано законодавчо і як би хотілося, а також пригадати тлумачення мовних статей Конституційним судом .

Моя Конституція береже мою мову: статті Конституції про мову

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

• Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
• В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
• Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
• Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

А тепер - офіційне тлумачення частини першої статті 10  Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року (справа про застосування української мови), в якому йдеться:

• Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
• В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
• Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
• Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

"Стаття 10 Конституції України означає, що статус української мови як державної повністю відповідає державотворчій ролі української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі, та є однією з основ конституційного ладу в Україні", -  йдеться в Рішенні Конституційного суду.

Як це - бути державною?

Це також тлумачить Конституційний суд.

Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, - йдеться у його поясненнях.
  Суд вважає, що статус української мови як державної  повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі.

Положення частини першої статті 10 Конституції України означає, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

     Отже, за Конституцією, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.

     В Основному законі також прописано, що в державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин.

Таким чином, в розвиток конституційних положень про статус української мови як державної та порядок застосування мов згаданими законами України встановлено одну з засад державної мовної політики в сфері освіти: навчальна і виховна робота в загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється українською мовою, поряд з якою можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин, - резюмує Суд. 

 Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
 
Стаття 24. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
 
Стаття 53. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Ті певні суперечності в Основному законі, де, з одного боку, мовою навчання оголошується державна мова, з  іншого - навчатися можна також мовами національних меншин, і досі знаходять свої прояви в законодавчих ініціативах. На кшталт пропозиції, яка недавно пролунала в Раді, запровадити навчання у вишах різними мовами. 

 Чия мова - того й держава

 Любов Сердунич (ВТ "Просвіта"  імени Т. Шевченка, НСКУ, НСЖУ, НСПУ) багато працює в утвердженні рідної мови в державі та довго і наполегливо переконує саме в такому твердженні: 

 "У нас донедавна не було закону про мову, а користувались угодницько-половинчастим "Законом про мови в Українській РСР" зразка 1989 р., який захищає лише одну меншість, а не корінну більшість і не инші меншини. Українофоби різних мастей намагаються виправдати свою політику щодо української мови, посилаючись на Хартію європейських мов, яка ґарантує вільний розвиток мов нацменшин, але при цьому замовчують, що цей документ ґарантує підтримку насамперед вимираючих мов, наприклад, мови курдів, басків, та й то лише за умови, якщо це не шкодить мові державній, - каже Любов Сердунич. 

А що загрожує т. зв. російській мові? Кожна країна, яка поважає себе, спрямовує зусилля на захист мови свого народу, бо чия мова - того й держава. Наприклад, французьку мову захищають 11 статей конституції. Українську мову – одна-єдина стаття, та й та - під знаком запитання.

Натомість Рада прийняла закон "Про засади державної мовної політики", щодо якого Венеціанська комісія дала немало суттєвих зауважень про порушення у низці його статей конституційних прав державної мови. І твориться це не лише через імперські апетити, а й з мовчазної згоди наших громадян, які серед проблем першочергових мовні проблеми ставлять аж на 18-те місце. 

Що ж, для життя, мабуть, таки байдуже, якою мовою говориш - недолугим суржиком чи мовою сусіда, якщо під "життям" розуміти дві потреби: їсти і плодитись. Але чи досить цього, щоб претендувати на ім’я людини? Згадаймо: "поділяй і владарюй!"...

Адже питання мови - це не лише суспільна і лінґвістична проблема, а й глибоко інтимна сфера, позаяк стосується насамперед духовности, бо мова - це інтелектуальний і моральний портрет як нації, так і окремої людини. Не будьмо осторонь, коли відбуваються події, які уможливлюють нищення мови титульної нації і тим несуть пряму загрозу існуванню України!" - підсумувала Любов Сердунич. 

 
Нашу Конституцію вважають однією з найкращих в Європі. Змінювати її в гірший бік, в даному випадку ігнорувати закріплений у ній факт української мови як державної, як мови титульної нації ми просто не маємо права. Наш обов'язок як сильної нації, народу, - берегти мову і жити з власною мовою. Але скільки ми про це будемо говорити?