У цей день хочеться побути ученицею на уроці, причому на уроці української мови. І на запитання вчительки, що для людини означає рідна мова, встати і відчеканити те, що вкладено в голові, ба навіть у генах ще з народження, що пульсує у скронях і що написано у підручниках: "Рідна мова - це душа народу, це показник унікальності народу, це його культура, історія, розвиток". Бо це знає кожен учень і, здавалося, для чого піддавати сумніву те, що зрозуміло і очевидно?
Але виникає "доросле" запитання: якщо навіть дитині питання мови зрозуміле, чому ми досі спотикаємося на тих же граблях манкуртства?
Відповідь може бути однією: страх. Той давній страх, який поселився в генах, коли за мову карали і нищили, коли значно простіше було затесатися серед сірих мас однакових обличь з однаковими думками, ніж підняти голову. Пізніше цей страх метаморфозувався у страх бути піднятим на глузд за свою селючковість, відсталість.
У психології є цілий розділ дитячих травм. Напрошується аналогія з мовою, яка дитячою травмою засіла у нашій свідомості і досі дає про себе знати: а раптом висміють? А раптом не вдасться заговорити? А раптом поб'ють?
Але у нас є чудова приказка: "Вовка боятися - в ліс не ходити". Якщо вже на те пішло, то мову вбити неможливо, хоча б тому, що вона не має тіла. Вона - душа, а душа, як відомо, - безсмертна. Коли вбивають носіїв мови, логічно, що з ними помирає і мова. Нас як носіїв рідної мови вбивали перманентно. Важко зараз сказати, яка ще мова світу піддавалася таким тортурам, як наша.
Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази
"Мови - це важливо!" - гасло ЮНЕСКО до Дня рідної мови
Міжнародний день рідної мови був започаткований у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Там же було вирішено підтримувати мовне та культурне розмаїття планети.
Наразі існує така статистика: із 6 тисяч мов, які нині існують, половина з них перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО звертає увагу людства на це важливе питання комунікації між народами.
Розпорядження "Про відзначення Міжнародного дня рідної мови" в Україні було видано в 2002 році. З того часу ми маємо ще один день пошанування рідної мови в освітніх і культурних закладах, у спільнотах, просвітницьких організаціях, школах, садочках і в кожній родині зокрема.
Наша мова вижила - і що це означає?
Ми знову відзначаємо свято рідної мови зі своїми перемогами і втратами. Хотілося б говорити на рідній землі лише про перемоги рідної мови, бо де ж їй ще перемагати, ніж не на своїй, Богом даній землі? І тому в День материнської мови ми маємо що сказати!
Що після століть катувань наша мова вижила, і чи не це є головним знаком небес, що ми просто не маємо морального права її покинути напризволяще.
Що наша мова дуже красива. Навіть діти в школі вже знають, справді нема сенсу повторювати очевидні речі.
Чому ж вона не має такої свободи, як інші мови світу? Чому багатьом українцям спілкуватися рідною мовою незручно, некомфортно, принизливо? Давайте з'ясовувати, бо День рідної мови заснований у світі і для таких питань.
Про мову і закон
Українська філологиня, телеведуча, головна редакторка освітньо-виховних програм Національної радіокомпанії України Аліни Акуленко радить розглядати мовне питання в історичному аспекті:
"Боронити українську мову.
Що може звучати ще більш абсурдно, ніж ця фраза? Особливо в незалежній і суверенній державі.
Заборонити українську мову. Ось, що звучить ще більш абсурдно. Особливо в незалежній і суверенній державі.
Як можна заборонити українську в Україні в ХХІ столітті?
Та легко. Навіть Емський указ 2.0. не знадобиться.
Головне, не робити це в лоб, а діяти тихою сапою.
Принизити. Применшити. Здругоряднити. Зрештою, висміяти й виставити неповноцінною.
А навіщо? Щоб перемогти.
Прибрати мову з дороги, щоб змогти прибрати до рук її територію. Бо держава без мови - вже не держава, а територія.
Якби мова не мала значення, навіщо було б її стільки разів забороняти?" - каже Аліна Акуленко і переходить до того аспекту мовного питання, яке кожен свідомий українець, та навіть не лише українець, а кожна людина, має для себе вирішити особисто. Бо це питання ідентичності кожної людини, її позиції, її місця в суспільстві.
"Українська мова має значення. Бо:
Наша мова - давня й нова!
Про давність нашо мови останнім часом з'явилося багато досліджень, і це дуже добре. Головне - брати їх до уваги, оцінювати, дорожити і цими знаннями, і тим, що ми - нащадки і спадкоємиці дуже давньої і дуже сильної мови.
Але водночас наша мова - і нова. Бо ми її продовжуємо творити, розвивати, вчити. Вона росте і розвивається разом з нами. Тому вкотре хочеться наголосити на тому, що вчити мову не пізно і не соромно у будь-якому віці. Для тих, хто починає, є ось такі прості кроки.
Саме у такому симбіозі поєдналися роздуми Аліни Акуленко про сенс мови і її красу. "Люблю слова. Особливо ті, які нібито всі знають, але чимало хто в них плутається.
1. Слова можуть бути несказаними, а можуть і несказанними. Але будуть це різні слова.
Бо несказаний - це невисловлений, а несказанний - надзвичайний.
Не лишайте несказанні слова несказаними.
2. Водний - води стосується, з неї складається, в ній живе або за її допомогою працює.
А водяний, окрім того, що містить у собі багато води, означає ще й безбарвний.
Водяними знаки на грошах називають тому, що вони безбарвні.
3. Родовища і бак будуть паливні, але суміш пальна.
Бо пальний - здатний горіти, а паливний - пов'язаний з паливом.
4. Будують найчастіше споруди, а не спорудження.
Спорудження - будування чогось, а споруда - щось збудоване. Спорудження метро на Троєщину - це процес (ймовірний), але невідомо, коли чекати на перші споруди (ймовірні станції).
5. Пора і час бувають листопадні, а дощ, сонце і бухгалтерський звіт - листопадові.
Перше стосується опадання листя, друге - назви одинадцятого місяця року.
6. Водій водить будь-який транспортний засіб, а шофер - лише автомобіль.
Щонайменше, так каже словник.
7. Обличчя - те саме, що й лице.
Але лице - не те саме, що й обличчя.
Коли йдеться про передню частину голови людини, то це й обличчя, і лице.
А ось зовнішній/верхній бік предмета - це лише лице.
Тобто у людини буває обличчя й лице, а в одягу - лице і спід (тобто виворіт або внутрішній бік.
8. Вдачу мають, а на удачу - полюють.
Вдача - характер, нахил, звичка. Удача - успіх.
Можна бути добрим на вдачу, і зловити удачу за хвіст.
9. Індійці - корінне населення Індії й Пакистану, індіанці - корінне населення Америки.
Ще є індуси. Це застаріла назва індійців. Індусами також називають послідовників індуїзму.
10. Лепський - це хороший, гарний, добрий.
І лепський - поганий, кепський.
Не питайте, чому так.
Просто Олена Пчілка писала про "лепський" узвар як про смачний, Іван Франко про "лепські" ноги як про зранені, збиті, нікудишні.
А Тарас Шевченко спересердя вигукнув: "Який сором, лепська мати!"
Просто у мові не все так просто, як нам хотілося б. Але все настільки цікаво, що ми навіть собі й не уявляємо".
Фото Анатолія Борейка
Сьогодні у нашої мови - свято. Кожне свято - це сильна енергетика любові, настрою, надії. Якщо сприйняти мову крізь призму любові, можна відчути кожну грань її краси, її сили і її болю. Вона стільки часу берегла нас, цементувала як народ, як велику сильну націю. Говорила про нас світу, співала, писала книжки. Завдяки їй ми є! Ну а як це - не берегти любов?