150-річний ювілей - солідна дата. Але точно не для Лесі Українки - в уяві українців все ще юної ясноокої своєї доньки, сильної і ніжної водночас. Мужнього чоловіка, як сказав про неї Франко, і ліричної хворобливої талановитої жінки, як вчили нас у школі.
Але чи так це було насправді - треба розбиратися. Бо, як це часто буває, те, що не розповідають, у тому місці, де не викладена вся правда, ми домислюємо і перекручуємо факти.
Наші шкільні знання про Лесю Українку - це революційно-демократичні та соціалістичні її погляди, родинна скрута, особливо під час хвороби Лесі, власне хвороба, яка спонукала її до подорожей з метою лікування. І там вона творила свої шедеври. У дорослому віці ми начиталися-домислили про її романтизм, фемінізм і навіть емансипацію. Що говорить про те, що творчість Лесі - це величезний цінний спадок, який треба продовжувати досліджувати і розповідати нащадкам.
Зародження української шляхетності
Зараз ми вже легко можемо розвінчати міф про "злиденність і кріпацтво" Лесі Українки, яка писала лиш про страждання люду, а з цим - і "селючковість" української нації. Треба говорити про те, що наші далекі представники були шляхетного роду, а отже - і про шляхетність українства.
Батько Лесі Українки - Петро Косач - походить із заможного українсько-козацького шляхетства, яке мало власний герб.
Мати - Олена Пчілка - хоч і з дрібної шляхти, але в минулому це була козацька старшина, про що в родині пам`ятали.
Отже, родина Косачів була достатньо заможною. Вони могли дозволити собі світські вечори, подорожі, інтелектуальну і освітню працю. Звідси - і "Стара громада", і "Плеяда". І вже навіть цей факт говорить і про нас як націю зовсім не периферійну, а шляхетну і високоосвічену.
Дитинство дівчинки-індиго
Зараз би ми так і назвали її. Дивіться:
Інтелектуалізм та європейськість
7 мов, які вона знала, дозволяють говорити і про її надзвичайний інтелектуалізм, і про цілеспрямованість та працелюбство. Крім української, російської, польської, болгарської мов, вона вивчила давньогрецьку й латинську мови, а також - англійську, німецьку, французьку та італійську. Цими мовами вона читала твори в оригіналі, перекладала їх на українську, надихалася. Її героями ставали стародавні греки й римляни, Трістан та Ізольда, Дон Жуан, король шотландський Роберт Брюс та багато інших.
Псевдонім Лариса Косач запозичила в дядька - Михайла Драгоманова. Він підписувався як "Українець". А оскільки Леся дуже поважала свого дядька і захоплювалась ним, то вирішила в чомусь бути схожою на нього.
Так і стала Лариса Косач нашою Українкою. А Лесею її називали в родині, тож не дивно, що тверде "Лариса" вона замінила на ніжне "Леся".
Хвороба, кохання, велика людяність
Леся Українка зустріла Сергія Мержинського, кому був присвячений знаменитий лист "Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами", на курорті: обоє лікувалися від туберкульозу. Це була довга історія про неймовірно велике серце закоханої жінки, в якій помістилося і це почуття, і розуміння, і самопожертва. Вони часто зустрічалися, але Мержинський вважав Лесю подругою, а їх стосунки - діловими. Дорожив нею і цінував, але як людину, вона ж його - як коханого.
Леся Українка уже одужала від туберкульозу, коли дізналася, що її коханий з відкритою формою туберкульозу знову на лікуванні і в дуже тяжкому стані. Вона летіла до нього, не замислюючись. У його останню ніч вона тримала його за руку. І писала лист під його диктовку іншій жінці. Така історія любові… Тоді, за ту одну-єдину ніч на 18 лютого 1901 року, під цим неймовірним враженням вона написала "Одержиму", і це була така сила, така енергетика, яка досі вражає нас і спонукає думати, переживати, хвилюватися. Жити!
Климентій Квітка - "Кльоня"
Вони познайомилися у 1907 році також на лікуванні. Він був молодшим за неї на 9 років, але не через це родина Лесі не схвалювала цей зв'язок.
Зв'язок відчувала Леся: обидва серйозно вивчали право, цікавилися і знали фольклор, були витонченими натурами. Вони одружилися несподівано навіть для самих себе. Хоча у листах Квітки відчувається велике кохання до своєї обранниці.
"Справа скінчена - ми звінчалися", - напише Леся рідним. Вона вважала його вірним другом, спорідненою душею. Вона вже знала, що кохання - це і самопожертва, і взаєморозуміння.
Роман з Ольгою Кобилянською
Це - такий же міф, як і ті, про які ми написали вище. Крім пестливого слова "хтосічка", у листах Лесі до Ольги нічого іншого не знаходиться.
Леся і справді підтримувала тісні взаємини з Кобилянською, але їх швидше можна назвати дружніми. Та й "Блакитна троянда", яку згадують у зв'язку з "особливими стосунками" Лесі з Кобилянською, у першій редакції мала назву "Нічні метелики".
Моя Леся
Письменниця, редакторка відділу дитячої літератури Видавництва Старого Лева Наталка Малетич нещодавно написала книжку "Леся. Мандрівний клубочок". Книжка вийшла у лютому у Видавничо-освітньому проекті Портал. Ми попросили дослідницю творчості Лесі розповісти про її особисте бачення Лесі Українки.
"Моя Леся - особлива, бо я намагалася, аби вона була ближчою сучасним дітям і підліткам. Саме тому багато уваги у книжці "Леся. Мандрівний клубочок" присвячено дитячим рокам Лесі, її юності. Я акцентувала увагу на тому, що Леся любила, які в неї були хобі, в які ігри вона гралася зі старшим братом, як сприймала народження молодших дітей у родині. Моя Леся - це та дівчина, яка постає з її листів: з почуттям гумору, самоіронічна, надзвичайно розумна, чуйна і чуттєва.
Це Леся, яка любить плавати і читати, грати на фортепіано та малювати. Це Леся, з дитинства закохана в театр. Її сестри згадують, що вона була в родині головною режисеркою, костюмеркою і сценаристкою в одній особі. Моя Леся - елегантна молода жінка, яка вміє стильно одягатися і часом шиє красивий та зручний одяг собі сама. Вона обожнює мандрувати і каже, що могла б стати "другим Пржевальським", - розповідає письменниця. - Вона возить із собою в мандри подарований другом-грузином кинджал як символ боротьби за свободу та томики поезії Шиллера, які подарував старший брат.
Вона подобається чоловікам і уміє кохати глибоко, по-справжньому. Леся - багатогранна особистість, яка однаково добре читає кількома європейськими мовами в оригіналі й може навчати інших та перекладати з цих мов, яка знається на сучасних літературних та театральних європейських новинках і на політиці".
Ми звикли до її такої. Ми вчимо її, читаємо про неї, святкуємо її ювілеї. І цей чудовий процес - невичерпний! Бо з нею ми об'єднуємося, ріднимося, відкриваємо себе. З нею впевнені, що ми - висота!