Представляє інтереси державного ПриватБанку у судах із його колишніми власниками та пов’язаними з ними компаніями. Як в Україні, так і в Великій Британії, Ізраїлі, Сполучених Штатах, Швейцарії та на Кіпрі. Магістр права, випускник Київського національного економічного університету.
В ефірі програми “Еспресо: капітал” він розповів про судові справи між ПриватБанком і колишніми його власниками — Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим та про перспективи повернення втрачених коштів. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.
Минулого тижня найбільша новина — це пред’явлення першої підозри у справі ПриватБанку Володимиру Яценку, колишньому першому заступнику голови правління цього банку. І далі ще підозра і колишньому голові правління Олександру Дубілету, і керівниці одного з підрозділів.
Так.
Чому, на вашу думку, вперше за 5 років, були пред’явлені підозри по цій справі?
Як сам банк, так і юристи банку не можуть втручатися у ту діяльність, яку проводять наші правоохоронні органи. Банк вітає зрушення і банк вважає, що це перший позитивний крок у всій тій великій кількості розслідувань, які наразі здійснюються нашими правоохоронними органами.
Тобто банк не має відношення до цих підозр?
Ні, ні, ні. Тому що це виключна компетенція наших правоохоронних органів, в даному випадку це НАБУ. Це повністю їхня справа. Банк під час розслідування цієї справи повністю співпрацював із правоохоронними органами, надавав всю запитувану інформацію. Отже, якщо НАБУ прийшло до висновку, що є всі підстави пред’явити підозру, ця підозра була погоджена генеральним прокурором — отже, правоохоронна система України вірить в те, що ті події, які були описані, дійсно відбувались і дійсно завдали шкоди банку. І ми очікуємо, що і далі правоохоронні органи на цьому не зупиняться.
Між іншим, за Яценко вже внесли заставу 52 млн грн— і він вже перебуває на волі, очікує судових розглядів у себе вдома, наскільки я розумію.
Ви згадали, що відбувається багато судових процесів навколо ПриватБанку, що це не єдиний процес. А скільки їх приблизно?
Якщо взяти загальну кількість всіх судових справ — це і цивільних, і господарських, які перебувають на розгляді в Україні — наразі їх більше 500. Якщо взяти за весь час з початку націоналізації — то цифра всіх процесів вже більш, ніж 1000-1300, і з кожним днем їх кількість збільшується.
Йдеться тільки про справи, пов’язані з націоналізацію. Тобто ми тут не говоримо про те, що ПриватБанк десь там з кимось зі своїми клієнтами судиться?
Всі процеси, що стосувались націоналізації з колишніми власниками, з колишніми пов’язаними особами. Оскаржуються різноманітні нормативні акти, які приймалися Кабінетом міністрів, РНБО, Національним банком, Фондом гарантування вкладів. І наші опоненти на цьому не зупиняються.
Потрібно зупинитись і пояснити тактику і стратегію наших опонентів. Немає єдиної лінії. Наприклад, ми хочемо відмінити цей акт і цей, і після цього повернути собі банк. Це можна назвати павутинням: вони намагаються знайти якісь слабкі місця, слабкі сторони в захисті ПриватБанку або в менеджменті ПриватБанку. Це все намагання створити такий юридичний шум, щоб банк був зосереджений не на своєму розвитку і на реалізації подальної стратегії — банк має бути проданий міжнародному інвестору. Це все для того, щоб банк все більше і більше своїх сил зосереджував саме на якійсь юридичній боротьбі.
Якщо казати військовою термінологію — йдеться не про прицільні обстріли, а про юридичний град, коли прямо накривають по всіх фронтах, шукають шпариночки, де можна завдати шкоди державному банку.
Саме так. Але єдине, на чому я хотів би наголосити — банк, намагаючись повернути всі ті кошти, які були вкладені з бюджету, не судиться в Україні з колишніми власниками — це виключно іноземні юрисдикції. Навіть соцопитування кажуть, що рівень довіри до судової системи менший, ніж 3%. Про це кажуть не тільки наші громадяни, про це кажуть політики, про це навіть заявив президент — що необхідне перезавантаження судової системи.
Є дуже велика кількість різноманітних дуже дивних судових рішень, які приймаються суддями. Деякі суди вже стали, використовуючи російську кальку, “притчей во язицах”, виносячи просто…
Печерський суд, ОАСК...
Печерський суд, ОАСК — ви правильно зазначаєте.
Навіть Конституційний суд.
І тому довіри до винесеного рішення, яке було б прийнято — його неможливо було б забезпечити ані з однієї сторони, ані з другої. А можливість розглянути всі ті питання, які виносяться — воно забезпечується саме в судах іноземних юрисдикцій.
Давайте ці юрисдикції перерахуємо. Де зараз ці західні фронти проти колишніх власників, де ведуться юридичні ії? Сполучені Штати?
Сполучені Штати. Ми будемо говорити тільки про ті юрисдикції і в тих межах, щоб не зашкодити тим справам, які там розглядаються.
Сполучені Штати. Банк пред’являє позов у Сполучених Штатах — одночасно з цим або після цього з’являється дуже велика кількість позовів пов’язаних компаній. Компаній, які належать колишнім власникам в Україні проти банку як намагання втрутитись в процес, який розглядається у Сполучених Штатах.
Я чув ще про справи у Великій Британії, в Ізраїлі, на Кіпрі, де ще? Може я помиляюся?
Цього досить.
Швейцарія, здається, теж.
Дивіться, щодо справ у Великобританії, в Лондоні — та сама тактика: банк подає позов до суду в Лондоні — одразу з’являється позов в Україні про захист честі й гідності. Наприклад, дуже цікава історія: наразі суддя Печерського районного суду намагається у НАБУ витребувати звіт Kroll.
Kroll— це детективи, які досліджували, яким чином виводилися гроші з ПриватБанку впродовж десяти років. Вони знайшли всі ці схеми і віддали їх правоохоронним органам. Але цей звіт засекречений.
Наразі цей звіт є закритим.
Перед тим, як говорити на інші теми — ми запитали киян, чи вірять вони, що колишні власники — Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов зможуть повернути собі ПриватБанк. Переважно люди не вірять, що банк повернеться колишнім власникам.
Ще до моменту так званої націоналізації ПриватБанку у законодавстві була пряма заборона на можливість повернення тих банків, які були передані або приватному інвестору, або державі, у власність колишніх власників.
Пряма заборона. Це не зупиняло наших суддів. Наші судді дуже креативні. Вони закривали на це очі і виписували свої рішення так, що таке повернення відбувалося.
Ми знаємо, що це стосується не тільки ПриватБанку. У нас була купа зомбі-банків, як їх називають. Тобто у банка вже немає ані грошей, ані приміщення — жодних активів, нічого немає, — але юридично вони поновлюються. Такі собі зомбі, живі мерці.
Так, правильно.
Друге — це те питання, яке ви зараз почали описувати, а це і коментар від людини на вулиці: відібрали власність. Власність має чогось вартувати. Якщо ця вартість від’ємна, якщо держава вкладає 155 млрд грн на першому етапі виключно для того, щоб цю власність врятувати, то мабуть ця власність коштує в кращому випадку нуль, а в нашому випадку вона ще зобов’язує повернути державі ті кошти, які були вкладені для порятунку. Чи є це власністю?
У першій підозрі фігурує сума близько 136 млн грн. А ви кажете, що держава вклала у ПриватБанк 155 млрд, щоб закрити діру. Тобто різниця велика. Чи вдасться повернути такі великі гроші?
Ми сподіваємось, що так. Є декілька механізмів. Це і механізми, які застосовуються правоохоронними органами, у даному випадку НАБУ, які пред’являють підозри і намагаються повернути ці кошти.
Зрозуміло. А скажіть, у більш такому широкому контексті — чи вдавалося в інших випадках, схожих на випадок ПриватБанку, повернути гроші колишніх власників.
У деяких випадках це була так звана “мирова угода”, коли держава домовлялась із власником і компенсувала частину тих коштів, які витратила. Чому частину — тому що деколи просто зважуєш, скільки тобі потрібно витратити коштів для того, щоб отримати назад те, що у тебе забрали, а в деяких випадках, навпаки, держава займала дуже жорстку позицію.