Не просто інавгурація президента

Завтра в українській столиці відбудеться інавгурація п’ятого президента України Петра Порошенка. Багато хто від цієї інавгурації очікує стабілізації ситуації в нашій країні, початку реальних економічних і політичних реформ, змін на краще. І тут справа навіть не в особі нового керівника української держави, а в остаточній легітимації влади, якій вдалося утвердитися після народного виступу проти корупції і бажання віддати нашу  країну у прийми до сусідньої Росії. 

Ви добре пам’ятаєте інавгурацію четвертого президента України, а зараз мешканця міста Ростов-на-Дону, Віктора Януковича. Можна сказати, що це була інавгурація реванш: навіть склад гостей під час урочистостей на честь Януковича демонстрував з яким ентузіазмом сприйняли його перемогу на виборах президента України керівники колишніх радянських республік, особливо Російської Федерації та її сателітів. Віктора Януковича вважали політиком, що обов’язково приведе Україну до Євразійського союзу, угоду про колективну безпеку та інших інтеграційних симулякрів на пострадянському просторі. 

І треба сказати, що сподівання Росії дійсно справдилися: Віктор Янукович зруйнував баланс політичної рівноваги, який був на момент його обрання президентом України, створив облудну коаліцію у Верховній Раді, потім конституційний переворот , який повернув президенту повноваження, з якими ми – громадяни України, його не обирали і вже з цими повноваженнями Віктор Янукович та його сім’я розпочали процес фактичної ліквідації української державності. Цей процес, можна сказати, закінчився за російського сприяння успіхом, якби не український народ. 

І ось тепер ми можемо говорити, що вперше за багато років – це не просто інавгурація президента України, це народна інавгурація людини, якій народ довірив створення реальної, європейської, євроатлантичної, демократичної держави, яка має стати частиною цивілізованого світу, його форпостом у боротьбі з авторитаризмом і зневагою до власних громадян. 

Такою має бути Україна, так її має сприймати і новий президент, і члени уряду, і депутати  Верховної Ради, ніякого іншого вибору, вибору, який робив колись Віктор Янукович на користь свого сімейства, більше просто немає. Всі вже переконалися: якщо робиш такий вибір, все закінчується Ростовом і зневагою співвітчизників. Саме тому що це народна інавгурація, саме тому, що зовсім інакше сприймають Україну в цивілізованому світі. 

Сьогодні ми спостерігатимемо, як з’їджатимуться до української столиці високі гості (деякі вже приїхали, деякі на шляху до Києва) і в суботу тут будуть і президенти, і віце-президенти, і прем’єр-міністри, і навіть Російська Федерація, яка останні місяці намагалася представити нашу владу, як нелегітимну і незаконну, буде представлена послом РФ в Україні, який змушений був повернутися до Києва. Таким чином Москва визнала брехливість і облудність власної пропагандистської машини, до якої з презирством тепер ставитиметься кожний свідомий український громадянин.

Сьогодні розпочинається новий політичний момент в українській історії. Після 20-их чисел лютого, нашої справжньої незалежності після 1991 року, починається і справжнє президентське правління. Тепер буде дуже важливо наскільки громадяни будуть здатні контролювати президента України, владу, парламент, наскільки вони будуть готові ініціювати люстрацій ні процеси, наскільки вони будуть уважно стежити за реформами і за змінами в законодавстві.

Без самих українських громадян європейську демократичну Україну не побудує ані президент, ані прем’єр, ані політики і депутати, я думаю – ви всі це прекрасно розумієте. Так що не можна заспокоюватися, починається важка будівля української державності, державності, яка має стати і важливим прикладом для європейських країн, що тут на Сході Європи можна побудувати таку ж державу, як на Заході чи в Центрі. І насамперед, важливим прикладом для колишніх радянських республік, що можна не бути рабами, що можна бути вільними людьми, що можна відправити диктаторів геть і самим відповідати за своє майбутнє. Якщо вийде в нас – вийде і в Білорусі, і в Росії, і у інших колишніх радянських республік.

І більше не буде небезпеки у наших кордонів, бо ми будемо мати справу з такими ж країнами як ми, які будуть хотіти до Європейського Союзу, до НАТО, у яких з нами будуть спільні цінності, які зі зневагою і презирством ставитимуться до тих, хто сьогодні ними править. Проте, найважливіше – це те, що буде для нас самих, держава, з якої не будуть хотіти виїжджати кудись на роботу за кордон, держава, до якої не будуть ставитися з острахом як до корупційної машини, країна для кожного громадянина – ось що ми маємо побудувати власними зусиллями. Я впевнений, що в нас все вийде.