Сухий порох

Якщо до цього я порівнював Донбас з пацієнтом який потребує термінового оперативного втручання, то зараз на думку все більше спадає асоціація з вівцею, яку збираються чи то продати, чи то зарізати, чи то зарізати і продати. Справді, ці два барана під назвою ЛНР і ДНР, які вирішили тепер називатись ще й СНР, зробили все щоб перетворити наш регіон в покірливе стадо.

В центрі Луганська відбулась "хода миру". Якщо раніше на подібні збіговиська "колорадів" зганяли до тисячі, а то і більше осіб, то зараз їх з трудом налічується кілька сотень. Бажаючих "миру" поменшало, адже фактично вони самі кілька місяців тому від нього відмовились. Хто вони? Як казав бургомістр з відомого твору Євгена Шварца: "Це не народ? Це гірше народу! Це кращі люди міста!"

Тепер ті хто ще в березні лютував біля пам’ятника Шевченка розтоптуючи український прапор, зараз сидить по норам. Шкода, але інакше як щурячою поведінкою це назвати не можна. Тепер браві крикуни або полишили місто і в багатьох випадках оселились в осередку "хунти" - Києві, або просто бояться вийти. Бояться один одного. Самозванець Болотов стояв під пім’ятником Кобзаря в оточенні кількох охоронців з кулеметами і клявся, що колись вивчить українську мову. Мабуть спочатку спробує вивчити хоча бросійську, читання вголос якої у нього викликають досі певні труднощі.

Потішати дивними, трагікомічними історіями, які трапляються в Луганську можна довго. Чого варта історія з ракетою випущеною по літаку з ПЗРК. Літаку пасажирському Харків-Тбілісі, який щоправда летів занадто високо для цієї зброї. Ракета засвистіла, налякала мешканців і десь собі впала. Може в городи, може на дах, може в купу сміття.

Не буде новиною сказати, що за вихідні в Луганську з’явились ще кілька танків. Куди тривожніша новина про те що бандити захопили в Донецьку військову частину А1402 протиповітряної оборони і заволоділи ракетним комплексом "Бук". А це вже не ПЗРК з якого намагались підбити літак в Луганську в неділю, яке стріляє на 4 км. Ця "іграшка" запускає ракету більш ніж на 10 км.

Як так сталось? А як завжди. Ходять чутки, що здану перед цим на днях в Донецьку ще одну військову частину після 7-ми годинного бою, де перебували внутрішні війська просто "злили". З театралізованим боєм. Не будемо гадати як було і з частиною ППО, але чому, усвідомлюючи небезпеку для стратегічної техніки, її полишили в частині, напад на яку був прогнозований? Про це вже ми мабуть не дізнаємось. Війна.

Ці рядки я пишу в останній день так званого "перемир’я" під глухі далекі вибухи зі сторони багатостраждального селища Металіст. Тепер там ніхто не живе. По вулицям пасуться кури, в траві тріскочуть коники, а поруч окопались для штурму цього передмістя Луганська бойовики. Перемир’я приходить лише туди, де остаточно закріплюється українська армія. В Щасті, наприклад, зараз дійсно панує спокій. Тривожний, адже театр можливих бойових дій зовсім поруч, але спокій. Навіть діти гуляють вулицями.

Взагалі здебільшого український прапор, якщо тільки він впевнено майорить над містом, виступає ознакою істинного миру. Без всіляких декларацій і паперових угод. Лише, підкреслюю, впевнено встановлений синьо-жовтий прапор біля якого прогулюються українські військові. Це означає, що вас не візьмуть в полон, не віднімуть автомобіль, не поб’ють серед біля дня, не закатують в підвалі. В Сватовому військовим навіть ті хто не сприймав спочатку наших вояк, несуть їм по копійчині на цигарки і морозиво, хтось принесе хлібину, хтось мед, хтось наварить борщу. Новини з фронтів підказують, що саме ці хлопці з рідними кольорами державного прапору є реальною гарантією миру.

Тут варто зробити окремий відступ. За останні півроку Україна здобула неочікуваний ресурс, який до цього був, здавалось би, втрачений. А саме ресурс жертовних людей, здатних не по наказу, не з-під палиці, самостійно підніматись в бій за для захисту теренів своєї держави. Покоління, що ще недавно здавалось генерацією пива, інтернету та випадкових статевих стосунків, виявилось неймовірно свідомим. Те, що за декілька місяців вдалось зібрати армію з нічого, говорить не про організаторську геніальність керівників держави, а про те що таки було з чого. Варто лише було приділити цьому увагу, заохотити, підтримати.

Шкода, але заохотив наших хлопців стати до зброї Путін. Саме його агресія спровокувала такий під’йом національної свідомості навіть серед мешканців Сходу. Це міф, що східняки відсиджуються в тилу, в той час як батальйони з Західної України беруть участь у бойових діях на їх Батьківщині. Хлопці стоять поруч. Звичайно, відсоток їх не настільки великий, але він є і він відчутний.

Головна помилка, яку допускає зараз керівництво країни в тому, що воно не спирається саме на цей народжений природнім шляхом ресурс. Це той порох, який треба тримати сухим. Не європейська дипломатія, без якої не обійтись як без жінки, хоч яка б вона не була. Ця жінка потрібна, але вона чужа і гуляща. Тому відвідуючи її, не варто забувати про власну оселю, де свій борщ і свої галушки. Бо поки ми будемо задовольняти примхи Європи щодо примарного миру на сході країни, хтось нахазяйнує у нас без нашої волі.

Як нас цинічно "любить" Європа можна помітити навіть в дрібницях, коли в темі звільнення заручників питання щодо місіонерів ОБСЄ виноситься явно як пріоритетне. Це ті представники ОБСЄ, які в багатьох моментах просто не помічали знущання над національним прапором, побиттям українських активістів в Луганську і взагалі відверто підіграють Росії. Взагалі персоналії місії ОБСЄ треба розглядати окремо, адже дехто з них на Донбасі, а перед цим в Грузії відрізнився проімперськими сюжетами, звітами і відвертими пасами московським нападникам. Окремо варто згадати швейцарку Хайді Тальявіні, яка з’явилась на Донбасі як спецпредставник ОБСЄ. Щоб зрозуміти її роль варто лише ознайомитись з її докладом щодо конфлікту "Грузія-Росія" сумновідомого 2008-го року. Нагадаю, тоді Тальявіні з певними піруетами визначень поклала зрештою відповідальність розв’язання конфлікту на Грузію. Ні, Європа після цього не погана. Просто Європа так само купується як і всі інші. Вона нікому нічим не зобов’язана окрім власної кишені.

Гріховні розмови про можливе губернаторство Медведчука нагадали багатьом передвиборчий ролик його партії, де мапа України була розділена на сорти. Тоді цей ролик дратував своїм цинізмом і відвертою брехнею, а зараз лякає, бо відкриває очі на підспудні плани які виношували ці «кумов’я царів». Столичні журналісти та політичні оглядачі почали натякати на те що Медведчук звичайно погана людина, але війна ще гірше. А ось це вже дзвіночок занадто тривожний, адже нічого немає наївніше ніж гадання, що можна так собі на папері залишити цілісність України і законсервувати "перемир’я" на Донбасі, поставивши там на чолі Медведчука. Кажуть, що навіть Коломойський за те, щоб "кум Путіна" почав "вертіти" Донбасом. Зрештою, Медведчуку зовсім не потрібен відокремлений Схід, йому потрібна влада і статки, а це значить ворони, які вже мабуть в своїй уяві поділили Україну за згаданими сортами, знають як не повиколювати один одному очі. Тільки не варто забувати, що у фразі "кум Путіна" друге слово ключове. І Путіну, як це вже всім ясно ще з зими, зовсім не потрібен чи то Донбас, чи то Харків, чи то Одеса. Путіну потрібна домінація на Сході Європи. Донбас - це лише територія, яка не змогла чинити спротив. Поставити на Донбас князем чи намісником Медведчука означає капітулювати. Сьогодні Медведчук "гарантуватиме", що ніякий міст в Запоріжжі, або труба в Полтаві не вибухне і можливо навіть знайдуться ті хто цьому повірить, адже він "кум". А завтра запалає Хрещатик. Путін буде робити все для того щоб Україну лихоманило, бо це єдиний шлях до згаданої домінації. Схоже, що він дипломатію розглядає не тільки як інструмент впливу, але й як забавку для власних садистських втіх.

Головна остання новина для Сходу відбулась в неділю в Києві. Це "останнє мирне", як його назвали, Віче. Наші бійці нагадали, що порох ще сухий і нічого на нього лити воду міфічного "перемир’я", при якому гинуть і зникають українці, а ворог укріплює позиції. Коли ми обирали Президента, то люди чекали на дату інавгурації як межу за якої у Порошенка будуть розв’язані руки. Він буде мати всі права для реалізації рішучих дій по винищенню бандитської зарази на Сході України. Що ж, три тижні після цієї знаменної події минуло, були зроблені всі можливі поступки для всіх, пора вже й заряджати порох. Поки він сухий.

Текст написано для День.ua