Порочні кола війни

Це поховання під звук сирен, коли немає спокою навіть душам. Це бандити на мотоциклах та джипах, що їздять вулицями та дворами в пошуках чогось або когось. Це свист «градів», хлопки мінометів та сморід від гарячого асфальту та гарі вибухів.

Події в Луганську - це стрічка випадків потрапляння снарядів у житлові будівлі, автомобілі, промислові та офісні об’єкти. Це статистика випадкових жертв і зникнень. Це прохання допомогти знайти людину, яка не з’являлась вдома вже місяць і останній раз її бачили в сутичці з камуфльованими бойовиками.
Ніч Луганська - це дві години тиші і потім вже очікуваний свист ракет. А на ранок знову звіти про руйнування, жертви і зниклих.

Що таке АТО в Луганській області? Це злив інформації і джерел інформації бандитам. Це бравадна інформаційна політика про успіхи армії і при цьому в реальності винищення наших солдат по заздалегідь прорахованих координатах. Це транспортні літаки без прикриття бойових, це позиції у відкритих полях і обстріли ворогом одразу з декількох вогневих точок. Причому деякі вогневі точки знаходяться на території РФ. Багато хто соромиться замінити фразу "з боку Росії" на "з території Росії". А саме з території Росії здійснюється обстріл наших прикордонників, наших літаків, які працюють по колонах техніки, що завозиться з тієї ж Росії.

І головне, АТО на Луганщині – це безпрецедентний героїзм українських військових, які інколи без допомоги підкріплення стоять до останнього, обороняються, будучи в оточенні ворога, ідуть на смерть, наче знають, що будуть жити вічно. Ми вже маємо справжніх героїв нового часу, обличчя нових підручників, взірці для наслідування.

В суботу 12 липня відбувся відвертий наступ Росії на Україну без офіційного оголошення війни. Це можна назвати контрнаступом бойовиків, але таке визначення не може бути повним. По всьому видно, що РФ здійснила не просто відверте вторгнення, постачаючи на нашу територію бойовиків і зброю, але й веде обстріл по нам, затискуючи українських військових в лещата. Лещата з одного боку терористів, а з іншого - вогню з російської сторони. Одна така пастка скінчилась для військових трагедією під 

Зеленопіллям, після якої речники АТО рекомендували журналістам дотримуватись офіційних цифр по кількості загиблих.

У цей же день прийшла інформація про пошкодження внаслідок теракту двох стратегічних мостів, через які проходила українська техніка, – Старобільського і мосту в селищі Містки Сватівсього району. Нагадаю, це укріплений тил АТО, де наші солдати займають усі необхідні для захисту території позиції. Військові біля мостів - це аксіома, якої завжди дотримувались. Де цього разу вони були - невідомо. Як можна було підірвати одразу два стратегічних об’єкти в глибині тилу, що знаходяться під пильною охороною армії? Знову халатність? Чи знову зрада?

Вкрай складною залишається ситуація в районі квадрата Сіверськодонець-Лисичанськ-Рубіжне-Кремінна. Постійний обстріл міст, укріплення позицій на блок-постах терористів у складній конгломерації гальмують зачистку цього району. Знову ж таки обстріли наших військових ведуться з житлових кварталів. У місто Перевальськ заїхала колона "гуманітарної допомоги" росіян у вигляді бронетехніки в кількості 6 танків Т-90 (нагадаю, що саме ці танки знаходяться на озброєнні лише в Росії), 7 БМП, 2 КАМАЗів та 2 установок "Град". В Попасній спостерігається збільшення кількості бойовиків, в тому числі кавказької зовнішності.

Під самим Луганськом терористи посилювали позиції біля Лутугиного, а також в квадраті Сабівка-Олександрівськ-Катеринівка-Ювілейне, де зосереджувалась велика кількість навезеної бронетехніки, мінометів та самих бандитів. До речі, останні в Луганськ заїжджають не лише в тентованих КАМАЗах, але й комфортабельними автобусами. Цілі колони таких автобусів десятками перетинають кордон і вже звичним шляхом через Краснодон прямують до Луганська. В Луганську вкрай небезпечними є райони Південних кварталів та автовокзалу. Там спостерігається не тільки зосередження бойовиків, зенітної техніки та артилерії залпового вогню. Ці райони також стали об’єктом для кривавих провокацій.

Ближче до вечора неділі бронетехніка сил АТО увійшла до Сабівки, поєдналась з іншою колоною і з Богом рушила на Луганськ. В Ювілейному чулись потужні вибухи. Зокрема літак українських збройних сил знищив у Ювілейному блок-пост терористів. Траса від Луганська до Алчевська (Донецький напрямок) усіяна мінометами супротивника. Міномети стоять прямо на розподільчій смузі, а вогонь з них ведуть осетини.

Запеклий бій тривав у Розкішному і закінчився його оволодінням силами АТО. А це значить – розрив блокади аеропорту, що так дошкуляла Нацгвардії, яка кілька місяців героїчно утримує цей стратегічний об’єкт. Досить активний наступ української армії на Луганськ до ночі був уповільнений внаслідок щільного мінування підступів до міста. Але можна сказати впевнено – пальці АТО на Луганщині відчутно мацають кадик терористів. Зволікати ж з наступом не можна, адже вже близько десятої години вечора з Суходольська на Краснодон до місця, де наші військові взяли під контроль кордон, вирушила потужна допомога бандитам.

Під шумок стрілянини вдень бандити поцілили на територію кварталу Мирний Луганська пострілом з району 100-го заводу, внаслідок чого загинула жінка. Того самого кварталу, з якого ще в травні почалось справжнє збройне протистояння в місті, коли бойовики провели атаку на частину прикордонників, стріляючи з житлових будинків. Окрім того, бойовики вели вогонь з території пологового будинку на кварталі Щербакова.

При цьому в мережі інтернет з’явились повідомлення про те, що бандити за допомогою російських спеціалістів будуть намагатись відновити виробництво на Луганському патронному заводі. Нагадаю, що наразі знаменитий завод Жовтневої революції слугує для терористів в якості не тільки плацдарму для ведення вогню, але й як підприємство, що бронює автомобільну техніку бандитів з металевих листів Алчевського комбінату. Так би мовити, переорієнтувались на військові потреби російської експансії.

13 липня знову були обстріляні росіянами позиції українських військових в районі Савур Могили. Знову – слово, до якого неможливо звикнути, бо за ним стоїть хибна тенденція з жахливими наслідками. В той же час з’явився один загиблий в Донецьку. Тільки не нашому Донецьку, а російському, що на кордоні з Україною. "Росія 24", звичайно, звинуватила в загибелі свого громадянина українців. Зі слів очевидців, стріляли з-під селища Провалля Свердловського району реактивними ракетами. Саме звук цих ракет, який чули і свердловчани, і мешканці Червонопартизанська, не сплутаєш ні з чим. Сім запусків по 10 секунд о 2:30 і 3:00. І саме таких ракет немає на озброєнні ні в українській армії, ні навіть у бандитів. Отже? Знову третя сторона! Але хто вона? Чи важко здогадатись? Звичайно – Росія!

Я вже писав про цю таємничу третю сторону, коли місяць назад і бандити, і гвардійці помічали ще в Рубіжному, що по обидві сторони б’є хтось третій. Ну, а згадаємо Майдан і дивні групи-привиди, які стріляли і в активістів, і в міліцію одночасно. Чи не здається, що це почерк однієї ж руки? Саме тоді народилась правдоподібна версія щодо причетності до подій на Майдані Кремля. І саме до Росії втік Янукович з мільярдами, саме Росія анексувала Крим, саме Росія розпалила збройний конфлікт на Донбасі. І саме Росія в неділю вустами віце-спікера Ради федерацій Євгена Бушміна, у формі відвертого знущання над істиною, заявила: «припинити обстріли з боку України можна, якщо завдати удару у відповідь». Який ген треба мати у крові, щоб робити такі заяви і так прагнути війни? Недарма Путін у захваті від Геббельса. Його підлеглі у всьому прагнуть наслідувати путінське уявлення про ідеали. Але хворіють вони, а лихоманить нас.

Чи ще когось дивує цинізм росіян? Ні. Але з кожним їх повідомленням, з кожною їхньою провокацією, з кожним КАМАЗом, танком і БТР ми відчуваємо все нові і нові цвяхи в домовину можливості коли-небудь побудувати з ними нормальні стосунки. Ми усвідомлюємо, що не потрібні ні Європі, до якої так прагнемо, ні США, які так поважаємо. Незважаючи на те, що світ став тіснішим і начебто має будуватись на домовленостях і гарантіях, хто як не ми знаємо тепер, чого варті ці домовленості і гарантії.

Над Червонопатризанськом вкотре замайорів український прапор. Вкотре - ще одне слово, що натякає на циклічність подій, біг по колу. І навіть такий приємний факт, як встановлення стягу, вже не примушує наївно радіти. Кожне коливання його під вітром натякає про мінливість ситуації і ціну кожної такої перемоги. Чи відплатять нам за життя наших солдат? За наругу, за брехню, за приниження?

Тепер ми знаємо, що каяття Німеччини після Другої світової було не зовсім щире. Вона просто відчула подих сильнішого, цинічнішого, брехливішого, жорстокішого і фанатичнішого ворога. І Європа буде мати справу з сильнішим. Варто нам хоч на мить скласти зброю, то вже ніхто і ніколи не вступиться за нас, не покладе і граму в нашу користь на терези зовнішньої політики.

Війна деформує сприйняття дійсності. Вибухи, постійна напруга, усвідомлення оманливості тимчасової тиші гіпертрофує враження. Без гулу літака і виску ракети, що злітає, тепер важко насититись іншою імпресією. Білі хмаринки в небі, як пухкенькі ручки немовляти, натякають, що повз них літають різні пташки. А грім і блискавка не завжди є провісниками зливи. Щоб позбутись цього, люди тікають з міста. На тиждень, місяць, назавжди. Багато хто переконує себе, що повернеться, адже там квартира, родичі, дехто навіть залишив власні ноутбуки. Але я знаю точно - безліч з них не повернуться. Не повернуться, бо захочуть обірвати для себе порочне коло зі слів "знову" і "вкотре".