Про сімейні злочини

Знаєте, як в дитинстві було прикро, коли ти жалівся батькам на бешкетника  старшого брата чи сестру, які дужчі за тебе, забирають цукерки, а інколи й тумаків дають - а батьки нічого з тим не робили. Так само прикро і зараз, тільки в тисячі разів болісніше, коли Росія (що не перестає визнавати себе старшою)  лупцює тебе, такого малого й непідготовленого,  «ногами по нирках», а ненька Європа бездіяльна. В якому сенсі бездіяльна? Як і справжня мати, вона здатна лише здійснити санкції по відношенню до непослуха. І навіть такий сусід, як Америка не може здійняти на нього руку, бо то ж чужа дитина. Інколи навіть здається, що фрау Меркель собі все таким і уявляє. І як справжня заклопотана мати, сподівається, що «Старша Росія» переживе той «бешкетливий» вік чи знайде собі або чоловіка,  або роботу, що виб’є з неї ту дурість.

У нас багато хто не задумується над  жахіттям, коли доньку ґвалтує батько, а мати так любить чоловіка, що на це очі закриває. Нехай  мати Європа уявить наші відчуття, страх, біль, нещастя і страждання, коли повне х…ло (яке надто високо думаючи про себе, називає себе  чи то батьком, чи то вітчимом) нас ґвалтує. Цілком серйозно на очах у сусідів і перехожих. А мати, помічаючи тільки побої, чомусь погрожує йому лише відсутністю вечері. Що за таких обставин робити доньці? Вона вже й опирається, і кричить, і б’ється, але фізично все ж слабша. А сусід з іншої квартири і радий би був втрутитись, і набити пику цій падлюці, та його жінка без дозволу  матері постраждалої забороняє втручатися в чужі сімейні стосунки.  Так собі все уявляє  сеньйор Обама.

А знаєте, як солодко вперше відлупцювати забіяку у провулку, коли він попередньо плюнувши тобі в обличчя, лізе з ножем до твоїх родичів, а «великий жандарм» нічого не робить? Хай Європа і Америка, а головне Росія зрозуміють, що ми будемо давати стусана і щораз бити сильніше, коли нас зачіпатимуть. До останнього подиху. Однак ситуація вийшла з-під контролю. Вбивця дістав зі схованки пістолет і націлив нам його прямо у серце. На зброї точно будуть відбитки пальців і точно експертиза встановить звідки куля, але нам якось не хочеться вмирати тільки задля того, щоби негідника, в кращому випадку, кинули за грати.

Кожен є великим стратегом, сидячи в теплому кріслі перед монітором комп’ютера.. Однак треба зрозуміти, що завтра такого вже не буде. Що завтра ми, українці, всі будемо в епіцентрі бойових дій. І Європі з Америкою не вдасться відсидітись у глядацькому залі, бо наш супротивник цілиться і в нього також. А тому  їм треба вже сьогодні, вже зараз обирати: або вони хочуть ще тиждень-два-три просидіти у кріслах, а потім рік (у кращому випадку) на морозі і холоді воювати проти добре підготовленого агресора. Чи зараз, протягом тижня, в надскладних умовах розставити всі крапки над «Ї», витратити ще місяць для «знешкодження» агресора і тільки потім десять років відсиджуватися в затишних будиночках,розбираючись із нелегальними емігрантами.