Дивлячись смерті в очі.

Але ми й досі не можемо наважитись поглянути правді в очі і в один голос стверджувати: "Їх була не сотня, а щонайменше тисяча".Тисяча тих, що дивилися смерті в очі і не боялися  її. Втратили страх але зберігали віру і боролись до останнього подиху. Це справжні герої, які полягли у боротьбі з режимом. Стали гідним прикладом для наступних поколінь.

Але чому так, сталось, що багато імен героїв - замовчуються? Озвучують офіційну цифру, яка не відповідає дійсності? Адже, кожен хто був на Майдані, добре розуміє всю фальш таких даних. Мимоволі, складається враження про цілеспрямоване приховування реальних злочинів режиму Януковича.

Це підкріплюється й іншими фактами, зокрема: покарання винних у злочинах проти Майдану. А це, як і виконавців так й тих, хто віддавав наказ про силовий розгін мітингувальників.

Судді, що виносили злочинні рішення проти майданівців, перетворючи їх з жертв беркутівського свавілля в злочинців. Але вони й досі залишилишаються на своїх посадах. Мабуть, такі "холоднокровні пристосуванці" необхідні й нинішній владі?

Народні депутати, що голосували за "диктаторські закони", які розгорнули криваву сторінку Майдану.Багато з них й досі прогулюються коридорами ВР України без жодної думки про покарання за провину, перед власним народом.

Силовий блок, який активно зачищав усю документацію злочинних наказів. Але ж залишилось багато свідків тих подій та й не усе було знищено. За наявності "доброї волі", можна було "склеїти ланцюжок": від найнижчого виконавця до керівника.

Можна ще довго продовжувати: чого саме не було зроблено чи не доведено до логічного кінця.Але мене цікавить одне: чому й досі не покарані ті, хто вбивав, катував майданівців: виколював їм очі, відрізав голови, палив живцем в будинку Профспілок, добивав ногами, стріляв?Чому ті, хто пройшов по крові героїв до влади, тепер їх згадують тільки в красномовних промовах, керуючись фіктивними даними?