Між брехнею та піаром

Смерть країни починається з брехні, яскравої і квітчастої, але від цього жахливішої своїм відчайдушним хамством

Зміст

Тішимо себе ілюзією, що війна та криза – невічні, що вони зникнуть, розтане, випаруються з першими променями літнього сонця. У крайньому випадку, дивимося на рік уперед: з початком 2016-го всі наші негаразди виглядатимуть смішними й жалюгідними.

Поміж тим, поведінка багатьох знакових постатей вітчизняного політикуму саме в умовах кризи дає підстави для значно похмуріших прогнозів. Світова практика, досвід останніх криз та воєн нічого не навчили доморощених провідників, і вони, наперекір здоровому глузду, продовжують вибудовувати перед зневіреним народом піщані замки.

Річ у тім, що народові у скрутні часи варто казати правду, аби не прокинутися якось уранці від брязкоту розбитих шибок і революційних вигуків юрби. Томас Ворд описував такі прогнози дещо апокаліптично: „Смерть країни – як це парадоксально не звучить – починається не зі смерті народу, що тягне цю країну, як баржу широкою рікою... Смерть країни починається з брехні, яскравої і квітчастої, але від цього жахливішої своїм відчайдушним хамством”.

Мені видається, що саме скрута мала б змусити наших державців до правди. Може, вони бояться, що їхні симпатики вжахнуться реалій, відсахнуться від політичних сил, яких досі вважали конструктивними? Але варто усвідомити, що криза – на те й криза, що не зволікатиме з наслідками: у такі часи усе утаємничене досить швидко виринає на поверхню, і поставши перед лицем смерті країни, не матимемо часу для „розкрутки” чергової піар-кампанії. До того ж, політикам не варто обманюватися: результати соціологічних зрізів громадської думки вже давно свідчать про негативний крен у бік остороги до всього і вся, – залишилися лише хіба церква і родина, яким ще ймуть віри.

Найгірше, що у тотальній навалі брехні та піару тонуть здорові думки та ініціативи – вони просто відкидаються, девальвуються стрімкіше за гривню. Все, як у казці про хлопчика, що лякав односельців вовками...

Ми кажемо про потребу нової еліти, нових ідей, а як відрізнити їх від банального самовихваляння чи прагнення заробити політичні бонуси? Та й чи чутно голос невідомих „рятівників” нації, позбавлених доступу до телеканалів, газет, не підкріплених грошовими ін’єкціями залаштункових олігархів?

Ми хочемо суспільного очищення, і нам пропонують розмаїті рецепти такого катарсису: від анархії до „сильної руки”. Усе в „яскравих та квітчастих” обгортках, усе – зі стовідсотковою гарантією. Але прискіпливіше гляньмо на тих, хто озвучує ці пропозиції, чи не зауважимо, бува, знайомих персонажів? Переформатувавшись (перефарбувавщись?) у блоки та різнобарвні рухи, вони виконуватимуть волю тих же господарів-грошодавців, знову годуватимуть обіцянками, а відтак – не виконавши їх, спишуть все на наше з вами розчарування та нездатність до змін.

Ігор Гулик. Ілюстрація: caesarion.ru

2026, субота

20 червня