Ніколи не кажіть „ніколи”

Натяки на війну як підставу для запровадження владного «беспрєдєлу» в країні – цинізм вищої проби

Важко переконати більш-менш мислячу людину, що владні імпровізації на військово-кризову тему – то пошук шляхів виходу. Будь-які жести впливових осіб сприймаються через призму майбутніх місцевих виборів, а тому навіть шляхетні задуми тонуть у шумовинні контраргументів, з натяками на зиски, – політичні, економічні тощо.

Гадаю, що не варто було одразу після Майдану, а відтак – мільйони разів, розповідати українцям про те, що більше ніколи ніхто за них не вирішуватиме, якою має бути влада. Промивання мізків таким робом – лише струси повітря, позаяк практика свідчить цілком протилежне. Натяки на війну як підставу для запровадження владного «беспрєдєлу» в країні – цинізм вищої проби, позаяк досі ніхто з фахівців не може сказати достеменно, від чого помирають молоді та вчора здорові люди. До слова, якщо тверезо глянути на траєкторію зубожіння мас, то надзвичайний стан годилося б запроваджувати ще за часів першої каденції Леоніда Кучми...

Кілька тижнів тому з’явилися перші симптоми того, що Банкова не може порозумітися зі «своєю» коаліцією. Про це ніхто не говорив гучно, але у владних коридорах чутки висіли у повітрі. Тепер, після серії відставок, пов’язаних із потребою консолідованого голосування, бюрократичні таємниці стали секретом Полішинеля. А закон про «кредити» все поставив по своїх кутках.

Чергові ж оказії чекають на українців під час затвердження остаточних правил гри на місцевих виборах та під час прийняття конституційних змін, пов’язаних із децентралізацією. От довкола неї почалися справжні бойовища. Дезорієтоване суспільство, притлумлене валом чуток і відвертої брехні, здається, не може адекватно реагувати на „дрібниці”, які тим часом відбуваються за лаштунками політичної сцени. Пересічний обиватель, радше, думає про харч для своїх хатніх, про сумнівні драконівські тарифи, після яких варто звертатися вже до фахівців із психотерапії, аніж про те, що завтра вкотре вкоротять віку його конституційним правам і змусять жити за законами військового часу.

Але на місці адептів останнього я б не гарячкував. Є проблеми. Не думаю, що народні депутати України (якими б вони не були) захочуть поставити хрести на власних політичних кар’єрах, проголосувавши за запровадження такої екзотики в європейській політичній практиці.

І ще... Я б все таки зважив на роздратування загалу від того, що влада, фактично, переймається своїми проблемами, кинувши на поталу тих, хто теоретично мав би прийти 25 жовтня і проголосувати. Якщо готове суспільство раптом спробують позбавити будь-якої перспективи самотужки, але цивілізовано і мирно вплинути на стан речей, то майже стовідсотково воно зреагує. Як? От цього сказати наразі не може ніхто. Боюся лише, що сценарій розвиватиметься усупереч задумам яйцеголових проектантів „надзвичайки”. Якщо вони гадають, що народ вже ніколи не вийде на Майдан, що він ніколи не здатен на фізичний спротив, то можуть гірко помилитися.

Ігор Гулик. Ілюстрація: stuki-druki.com

2024, субота

4 травня