Імпічмент навздогін

Ярош і К з прихильників референдуму та й імпічменту кидають слова на вітер, а їхня свідома маніпуляція годиться, мабуть, лише для підтримки тонусу власного електорату

Зміст

Проблема, про яку говорять ось уже двадцять п’ять років, стільки ж, скільки Україна є незалежною державою, знову постає перед її спільнотою у всій своїй актуальності. Ми гостро відчуваємо потребу людей, здатних мислити стратегічно, по-державницькому, а не реагувати винятково на потреби моменту чи задля задоволення власних амбіцій та планів. Нам бракує стратегів, спроможних окреслити подальший шлях просування громади, і зафіскувати цей вибір відповідними законами, угодами чи документами іншого штибу, задля того, аби убезпечитися від розмаїтих зигзагів та несподіванок.

Останнім часом політики почали вправлятися у задавненій для України темі – закону про імпічмент. Мовляв, якщо для нардепів є наміри ревізувати імунітет, то чому б не запровадити демократичні механізми припинення президентських повноважень. ПС і Ярош, правда, не є такими легковірними та манірними, як нелюбі їм ліберали, вони рубають гордіїв вузол стосунків народу і гаранта за допомогою референдуму. Інша річ, що для таких процедур правила теж наразі не писані. Однак ніхто не боронить відчайдушно агітувати слухачів.

Ідея видається цілковито нездійсненною в умовах відсутності належної правової бази, ба більше, – коли у сесійній залі парламенту пропрезидентська більшість ладна лягти трупом, аби протиснути чи унеможливити будь-які рішення й дрібнішого масштабу. Тому Ярош і К з прихильників референдуму та й імпічменту кидають слова на вітер, а їхня свідома маніпуляція годиться, мабуть, лише для підтримки тонусу власного електорату. Жодних наслідків вона не матиме, хіба що випустить пару від невдоволення Порошенком.

Відтак маємо те, що маємо: йдучи на місцеві вибори, лідери незгодних розраховують лише на перемогу, інших варіантів не передбачається, є тільки легковірна переконаність на «опозиційний досвід».

Історія із імпічментом – не єдиний приклад запізнілих дій політиків в Україні. Їм бракує стратегем і оперативності реакцій майже щоразу, коли влада вдається до неочікуваних фінтів. І тоді вони змушені ковтати повітря від несподіванки, брак кисню зумовлений не тільки цинічністю поведінки опонентів і буцімто партнерів, скільки тим, що у їхніх лавах теж бракує чіткої артикуляції нагальніших проблем.

Думаю, що вічне запізнення триватиме доти, доки наші діячі мусолитимуть нездійсненні ідеї і відбуватимуться вайлуватими реакціями на виклики долі. Перехопити ініціативу – ось найважливіше завдання, але для цього треба бути спроможним на нові ідеї. Імпічмент, референдум і схожі речі не надаються до розробки серед спільноти, втомленої політикою, тим паче улітку…

2026, четвер

4 червня