Христос із виборчого списку

Те, що церква, – не тільки в Україні, – є політично заангажованою організацією, досі вважалося табуйованою темою для дискусій. Так, іноді ми чули певні публічні натяки у ЗМІ про симпатії того чи іншого владики, але те було нічим у порівнянні з відвертою політичною пропагандою, що невпинним потоком полилася під час "казань" під церковними банями або ж "проповідей" з телеекранів.

Однак заява єрм. Юстина Бойка через "богохульне" інтерв’ю Ірини Магдиш про реальний клерикальний терор у Львові, здатні перевернути уявлення про незаангажованість кліру і впевнити його відвертому бажанні упливати на вибір своєї пастви. Ба більше, - реакція самопомічного бургомістра Садового взагалі скидається на молитву фарисея (Лука, 18:9-14)…

Взагалі клір неодноразово висловлював сумніви у тому, що "Христос з Божою Матір’ю кидатиме бюлетені в скриньки…", і  "тому ми не дріматимемо, а працюватимемо, щоб кожна віруюча людина мала тверду національну позицію і вибирала патріота України, який вболіватиме за українську державність", то хочеться запитати цього кліриків про сенси біблійного постулату про усіляку (!) владу від Бога.

Зрозуміла річ, – Церква (з великої літери) має бути національним організмом, одним з символів самоідентифікації етносу. Але це ніяк не означає того, що відділена від держави, вона, по-перше, почувається взагалі поза правовим полем ("церква починає на цьому жирувати і зловживати страшним чином". - Ірина Магдиш), а, по-друге, береться судити тих, хто відвідує храми, за політичними чи іншими переконаннями.

Певно ж, питання місця української церкви в українській державі та школі, попри свою сакральну та національну складову, містить і ложку дьогтю меркантильності кліриків. Здавалося б, пані Магдиш боронить закон, закидаючи церковникам і надто ревним у вірі освітянам надмірну присутність у школі релігійних символів. То за що тоді Садовий "м’яко натякнув" Ірині Святославівні на небажаність її особи у мерії? Відповідь одна – вибори та правовірний електорат Андрія Івановича. За великим рахунком, скандальне інтерв’ю львівської культуртрегерки – не про церкву і школу, а про провальні стратегії нинішньої команди з Ратуші у справі формування міського простору галицької столиці. Саме цій проблематиці присвячено левову частку розмови пані Магдиш і Єкатєріни Сєргацкової. Тож самопомічний бургомістр лише використав месидж єрм. Юстина Бойка для того, аби затулити рота надто балакливій чиновниці…

Ще одне. Закиди про "державність церкви" досі, зазвичай, часто використовували у полеміці із РПЦ, наголошуючи, що головним мотивом її непоступливості та українофобій є страх перед утратою половини парафій, а, отже, загроза особливій (досі) ролі у православ’ї назагал.

Але схоже звинувачення можемо адресувати й представникам чи не всіх, а особливо - домінуючих - релігійних згромаджень у самій Україні, позаяк більшість із них так і пнеться стати об’єктами особливих милостей із боку сильних цього світу. Якщо говорити метафорами, то чимало церковних діячів не проти просунути у виборчі списки впливових партій "свого Христа", аби відтак скористати із можливостей причетності до влади.

Але, даруйте, так не буває. Принаймні, через головну заповідь Спасителя, яку вміло оминають наші богобоязливі державні мужі, а услід за ними – й церковна братія найрозмаїтішого штибу. Наразі вона ще тішиться довірою пересічних співвітчизників, яку вже давно втратили її владні патрони. Та на все свій час, – як там в Еклезіяста – "час стоїть, минаєте ви".