Жага перевиборів

Заява Тимошенко-Наливайченка про потребу перевиборів Верховної Ради не надто дивує. Перевибори потрібні без сумніву і Наливайченку з Тимошенко. Їм потрібно більше влади.

На думку Порошенка, це вигідно і йому. Певно він вважає, що політичний проект Саакашвілі протягне до ВР оновлену партію борців з корупцією. І вона зіллється в коаліційних обіймах з лайт-версією "конструктивних" екс-регіоналів. Така собі "ширка", тільки з "людським обличчям", відмита перевиборами і політичними шоу на регіональних телеканалах.

Але для мене істотними залишаються й інші питання.

Чому саме зараз? Невже це парламент заважає ініціативам Гонтарєвої подолати інфляцію, прагненню Шокіна реформувати прокуратуру і бажанню Порошенка оздоровити СБУ? От, наприклад, один з генералів СБУ до 1991 року працював у КДБ, а після наливайченкової люстрації був перепризначений на посаду. Чи якось на його кар’єру вплине переобрання ВР? Не маю певності.

Водночас, хто може гарантувати, що нове скликання стане ліпшим бодай на йоту? Які є передумови для цього? Соціологія показує суспільну фрустрацію через зубожіння та політичну зневіру. А це передбачає розгул популізму і змагання в тому, хто голосніше крикне "тримай злодія". На жаль, за наших реалій жоден інтелектуал не в змозі перемогти популіста, фінансованого регіоналами чи "патріотичними" олігархами.

Звісно, зацікавленим сторонам у дострокових виборах - а ними є як Тимошенко з Наливайченком, так і групи Колеснікова, Ахметова, Григоришина, Льовочкіна - вибори потрібні, аби мати змогу посилити свої позиції у Верховній Раді. Також це вигідно Порошенку, який потребує не лише "ручної" більшості, але й кишенькового прем’єр-міністра.

Але на виборах постане і безліч інших питань до самого президента Порошенка, які набудуть металевого характеру політичних звинувачень. Хто ж змусив підписати "мінські порозуміння"? Хто вийшов з женевського формату, що передбачав участь у переговорах США? Хто делегував Кучму і з якими повноваженнями? І ці питання ставитимуть не журналісти з політологами, це набуде формату політичних програм актуальних кандидатів.

Маю відчуття, що теперішній шлях згортання постмайданної влади, нехай і кривої, не стане продуктивним рішенням. Замість одних популістів прийдуть інші, "люстрація шляхом виборів" звучить непереконливо. Натомість замість затятих ворогів конкретно взятого льовочкінсько-фірташівського угруповання до ВР прийдуть їхні люди. У значно більших пропорціях. І наврядчи вони посилять проукраїнський вектор розвитку країни.

Водночас, є й менш помітний аспект. Якось Павел Коваль, соратник покійного президента Леха Качинського, сказав мені важливу річ: "Фактична політична мета Росії - інший уряд в Україні. Уряд, який не буде аж таким проєвропейським, уряд, який намагатиметься орієнтуватися на Росію, уряд, який змінить ту політичну траєкторію, що постала після Євромайдану, – ось справжня мета!... Відомо, що нині проблематичними для Росії є і прем’єр, і президент, і парламент". Відтак, якщо на цю гру наважиться Порошенко, то йому більше не вдасться імітувати читця заготовлених спічів, котрий завжди має на кого перекинути провину. Адже відповідальність за руйнацію політичної схеми, що випадково влаштовує США і не влаштовує Кремль, лежатиме конкретно на ньому.