6.15 - виліт на Мінськ

4.30- підйом і збори в аеропорт. 6.15 - виліт на Мінськ. О, кого тільки не зустрінеш на цім рейсі, 90% пасажирів якого насправді транзитом летить до Москви. Дехто, як "голубий воришка", ховає очі, бо ж що йому, патріоту, дєлать в Москві, а тут засікли...

Ці ранкові рейси часто забиті колишніми регіоналами і нинішніми завсігдатаями російських ТБпутіншоу... І замість паспортного контролю можна ставити співробітника СБУ, бо до багатьох пасажирів ой скільки питань.

Мінськ. Паспортний контроль. Проти мого прізвища , мабуть, якийсь особливий ярлик тепер висвічується, бо вони пропускають миттєво і ще й співчутливо запитують , чи були в мене проблеми з в'іздом в Білорусь): ні, відповідаю, то у вас були проблеми з ФСБ з моїм в'іздом.
З 10 до 18 виснажливі переговори, що вичавлюють, як лимон.

Навпроти - росіяни, що роблять вигляд що " я не я і хата не моя" , а ще запрошені ОБСЄ представники "покорьонних РФ народов", і то особлива пісня. Найстрашніше - це безрезультатність, відмороженість ОРДЛО, яким глибоко начхати на всі гуманітарні наші прочитання і аспекти, заручників і інші сантименти , бо поки що ім від ФСБ не дали дозвіл на звільнення наших.

І перехоплює горло від відчаю, так хочеться результату, так хочеться звільнити і потиснути руки, і щоб дружини сміялися і плакали від радості. А ще - сьогоднішня хамська виходка бойовиків з паспортом загиблого, вбитого ними Василя... І на то була вже і ще буде наша реакція. Бо не забудемо.

І природа сьогодні була як наш настрій. В Мінську - справжнє торнадо, я такого буревію давно не бачила. Зламані не дерева, а цілі посадки поблизу міста, лежачі сосни, відірваний шмат даху в аеропорту і крихітний двомісний перевернутий і понівечений літачок , що валявся на летовищі.

Цей буревій - як те, що відбувається в душі, коли здається, все перевернуто і зламано, але потрібно йти далі. Дуже важко. Морально виснажливо і важко. Але хлопцям там і іх родинам тут в тисячу разів важче.

Тож не маємо права опускати руки. Вже завтра- знову і знову я стукатимуся в усі дипломатичні двері з вимогою не забувати про заручників і разом іх звільнити.

І дякую Господу, що цей день позаду...

Джерело