Дерева, що стали хрестами самим собі

Дерева уздовж трас, що поєднують наші поранені міста, наші спалені села. Дерева, що стояли міцно, коли в них цілилися вороги. Чиї відрізані руки лежать безсилі поруч, а деякі й досі висять на гілках-сухожиллях, нагадуючи про бій, який спалив тут усе.

Дерева, що стали хрестами самим собі. Вони єдині, кого з поля бою ніхто ніколи не забирає. Кому не перев‘язали рани, не зупинили кров. Вони єдині, хто бачитимуть ці бої завжди. У чиїй корі ви досі чутимете гавкіт ворожих снарядів.

Дерева, що стали хрестами самим собі. Вони єдині, кого з поля бою ніхто ніколи не забирає. Кому не перев‘язали рани, не зупинили кров

Читайте також: Як це — бути містом, у якого вкрали мир

А є ще малі, зовсім паростки, що долають промерзлий льодяний панцир землі, знаходять у ньому розриви й подряпини, проповзають нагору, кидають прокляття цій чорній війні своєю нахабною зеленню. Вони скоро навчаться стояти прямо, ходити, читати, закохуватися. Вони скоро теж гордо називатимуть себе деревами, і їхні тоненькі гілочки ніхто ніколи вже не зламає.

Дерева, осліплі, поранені, майже вбиті, безсмертні.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.