З 2015 до 2019 року була державною уповноваженою Антимонопольного комітету України. Провела дослідження ринку лотерей, займалася справами тендерних оборудок і очолювала розслідування щодо монополій олігархів.
В ефірі програми "Еспресо: капітал" на телеканалі Еспресо Агія Загребельська виклала свою думку щодо причин відставки голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка, пояснила, чому, на її думку, останні випадки Великої приватизації не були успішними для держави, та чому люди погано ставляться до продажу державного майна. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.
Топ-новина цього тижня — це звільнення з посади голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. Чому він пішов, як ви гадаєте?
Я думаю, що основна причина, чому він пішов — це те, що він не впорався з тим завданням, який перед ним ставив і законодавець, і сам Дмитро. Тому що ми бачимо, що прозорої активної конкуренції на приватизаційних аукціонах Великої приватизації немає. Групи впливу, стандартні, олігархічні від паразитування на державних об'єктах, на жаль, не усунені.
І ось, що важливо — що ми ж з вами розуміємо, я думаю, що глядачі ваші розуміють, що більша частина виконання цього завдання, вона не залежала від Дмитра. Вона насправді залежала від політиків, які мали підготувати законодавчу базу, провести необхідні реформи.
Але голова Фонду державного майна, як особа, яка є відповідальною за ефективну Велику приватизацію, мав вийти перед аукціоном — і зізнатися політикам, українцям, про те, що є проблема. А це означає, що не варто чекати успіху від цієї великої приватизації. Тобто або ми продаємо вже так, як є, із цим гамузом проблем і дешево. І скоріше за все, нашим олігархам і бізнесу, як завжди, або ми не продаємо, робимо реформи, а потім продаємо.
А він, якраз, у комунікації спільно з політиками обіцяв чергу з іноземних інвесторів, обіцяв суттєве підвищення цін на аукціонах, чого не відбулося. Відповідно, мені здається, що такий таке рішення голови Фонду держмайна є правильним — і до речі, я б сказала, що його за це рішення можна навіть поважати.
Тобто він мав якісь завищені очікування, чи дарував завищені очікування аудиторії. І коли цю високу планку не вдалося досягнути, то вирішив піти. Чи його все ж таки попросили піти?
Я думаю, що він об'єктивно оцінював ситуацію на певному етапі, що ці очікування не вдасться задовольнити. Він чудово розумів, що потрібно провести реформи для того, щоб ефективно це продати, але в цьому не зізнався через те, що я думаю, що йому його посада на певному етапі була дорожче, ніж ефективна Велика приватизація.
Ну, там є якась субординація.
Звичайно.
Критикувати своїх колег по Кабміну...
Мені здається, що це якраз неправильна традиція в Україні. Тому що інакше ми будемо постійно ходити по цьому замкненому колу.
А з приводу попросили — я, думаю, що попросили також, що певний тиск був. Тому що сьогодні на Дмитра Сенниченка, якщо я не помиляюся, порушено вже шість кримінальних проваджень. Ще одне, за звітом Рахункової палати, я так розумію, вже на стадії початку/відкриття.
Крім цього, після провального аукціону щодо "Більшовика" по комунікації окремих спікерів, я б їх так назвала, Офісу президента, Банкової, можна зрозуміти, що не всі башти Банкової задоволені результатом аукціону.
Плюс до всього, історія з продажем активу вугільної галузі, який був проданий з другого аукціону Ахметову. Я думаю, що все це могло вплинути на те, що крім того, що він сам розуміє, що він не впорався з роботою, ще й з Банкової на нього певним чином натиснули для того, щоб він вчинив такий крок.
Я думаю, що Дмитро вам зараз відповість — в тому сенсі, що у нас є цитати про "Більшовик", де він каже, що геть успішним був продаж.
Ну, ось такий коментар пана Дмитра. Він каже, що по верхній планці вони продали, фактично, якщо рахувати, скільки ще інвестицій має бути вкладено в той завод. Чи це так, чи не треба?
Тут треба розуміти, чим важливий "Більшовик". Зрозуміло, що ці будівлі, і сам завод насправді абсолютно не потрібен в центрі столиці. Він вже, вибачте, не може працювати за своїм функціональним призначенням. І найважливіше — це земельна ділянка. І на сьогодні аналогів у столиці такої великої земельної ділянки поряд з самим центром просто немає. Тобто це унікальна земельна ділянка.
Здається, 36 га.
36 га, так. Це — унікальна земельна ділянка, на якій можна будувати дуже-дуже ефективний такий бізнес-проєкт, бізнес-квартал. І, відповідно, ми очікували, і сам Дмитро про це говорив на початку, перед проведенням аукціону, що прийде багато інвесторів, які будуть змагатися за цей актив. Але прийшли тільки три учасники.
Хто прийшов? Прийшов Василь Хмельницький, його компанія, прийшов Дмитро Хомутиннік, його компанія, і прийшов Степан Черновецький, це син Леоніда Черновецького. Я думаю, що ваші глядачі знають цих панів, не треба про кожного з них розповідати.
Їхні прізвища десятиріччями лунають.
Абсолютно. Тобто чомусь ми не побачили іноземних інвесторів. Чомусь ми не побачили одеського бізнесмена, власника видання Kyiv Post, який, до речі, давав коментарі журналістам про те, що він мав намір придбати цей актив, але йому сказали, що не треба ходити на цей аукціон, тому що все одно його виграє Василь Хмельницький, і нікому іншому цей об’єкт не дістанеться.
Ми не побачили там чомусь Томаша Фіалу, який також мав наміри взяти участь в аукціоні. Про це з'являлося, і навіть, якщо не помиляюся, були коментарі, що він оцінював цей об'єкт майже вдвічі більше, ніж він був реалізований.
Тому, мені здається, що тут, звичайно, я розумію намагання голови Фонду держмайна виправдати себе і свою команду, тому що зізнаватися в поразках важко. Але, на жаль, "Більшовик" — це саме така яскрава поразка. І це такий доказ того, як далі буде відбуватися Велика приватизація, якщо не будуть зроблені висновки з помилок, які були, і не буде суттєво змінено підходи та правила до Великої приватизації.
Добре. Якщо "Більшовик" — поразка. Після нього був ще "Електронмаш", теж продаж заводу в Києві. І наче там ціна злетіла в 14 разів, якщо я не помиляюся, тобто це ж успіх. Чи не успіх?
Успіх Великої приватизації складається з двох частин. Перша частина — це ціна. Тому що для нас, як власників цього майна, важливо вилучити максимальні кошти. А друга частина — це відповідальний власник. Тобто нам не все одно, в чиї руки потрапить цей актив. Тому що нам важливо, щоб потім цей актив розвивався, і щоб не було для нас негативних наслідків.
Хто купив "Електронмаш"?
Ми офіційно не знаємо.
"Електронмаш" купила компанія, у якої 100 грн статутний капітал, дві фізичні особи числяться, як власники цієї компанії, і жодна з цих фізичних осіб взагалі не є знайомою людиною для нас, для наших контролюючих органів.
Є неформальна така інформація, що то пан Столар.
Можливо, пан Столар. Але, дивіться: ми продаємо об'єкт Великої приватизації і говоримо про те, що у нас є нормальна інформація. А тепер подивимося на закон. Заборонено кому приймати участь у Великій приватизації? Російському капіталу, особам, пов’язаним із державою-агресором. Якщо у нас є неформальна інформація, що це пан Столар.
А хто реальний кінцевий бенефіціарний власник — в документах немає. І це норм. Фонд держмайна так вважає. Чи є це проблемою? Є.
Так само за цією компанією може ховатися якийсь олігарх, який має монополію, якому ніхто не дасть дозвіл на придбання цього активу, тому він ховається.
Така сама проблема була із готелем "Дніпро" на Європейській площі. Його купили ніби для якогось кібер-бізнесу, але незрозуміло, звідки в людей ці великі гроші, вони їх позичили в банку якимось чином їм дали ці гроші.
Ми пов’язували тоді покупців з депутатом Держдуми Російської Федерації Олександром Бабаком, за якого накладені санкції за голосування за анексію Криму. Покупці доводили, що ні, що це не так. Обіцяли, що, дійсно, буде кіберспортарена. Але по результатам ми сьогодні вже бачили, що вже казино. Ліцензія отримана, торговельна марка зареєстрована. Тобто там буде казино.
А враховуючи те, що бізнес Бабакова в Україні — це, якраз, казино, які розміщуються в готелях, то наші підозри досі залишаються актуальними.
Взагалі, не дуже безпечно мати російського власника нерухомості поблизу від Верховної Ради, від Кабінету міністрів, від Офісу президента. Якщо пам'ятаєте, то в тому готелі революціонери у свій час поселялися зі зброєю, їх потім звідти виводили. Тому тут ще питання національної безпеки.
І ще питання, який товар. Тобто азартні ігри — це ж небезпечний товар. І контроль над азартними іграми в руках держави-агресора — це така сама зброя, як і алкоголь, тютюн і наркотичні засоби. Тому це небезпечно.
Чому люди налаштовані проти приватизації?
Мені здається, що тут дві основні причини. З одного боку, причина в нашому минулому. Тому що треба розуміти, що ми всі навчалися по радянській економіці. Фактично, коли право приватної власності — це погано, бізнесмен — це спекулянт. І десь воно в нас все одно ще сидить. Потрібен час, щоб ми цьому навчилися, прочитали розумні книжки, побачили, як воно відбувається на заході.
З іншого боку, впливають, звичайно, ці всі корупційні скандали. Тобто прихватизація 1990-х років, провальні приватизаційні процеси, які відбувалися до сьогоднішнього дня. І останні приклади приватизації — вони якраз про це, також взагалі відбивають охоту у людей продавати державні активи.
Як повернути цю довіру? Ми можемо це якимось чином зробити?
Мені здається, що українці більше довіряють не процесам, не інституціям, також в силу багатьох причин, а персоналіям. Тож якщо прийде нова політична команда, якій знов люди повітрять. Якщо вони призначить сильного керівника Фонду державного майна, то мені здається, ми зможемо відновити в людях довіру, і вони це підтримають.
І паралельно, звичайно, ми маємо з вами пояснювати людям, що олігархам абсолютно все одно — буде приватизація, чи не буде. Буде приватизація — окей, вони куплять дешево. Не буде приватизації — окей, вони будуть на цьому паразитувати.
Поставлять своїх директорів.
Тобто вони все одно залишають під контролем цей актив.
Держава — неефективний власник, держава не має займатися бізнесом. Це правило, яке ми повинні вивчити, як аксіому, і навіть не сперечатись.
При цьому Велика приватизація гальмується. Спочатку ніби через ковід. Потім йшли розмови про те, що треба підготувати дуже якісно, не на часі, ціна не та. І є такі великі об'єкти, про які кажуть пану президенту ще з самої його першої прес конференції.
Наприклад, "Центренерго", де сиділи люди Коломойського. Чиї там люди зараз сидять — я не знаю. Можливо, вже іншого якогось олігарха, або представника влади. Але те, що об'єкт досі не продано — це ж ганьба.
Так, це величезна проблема. Більше того, нещодавно президент виступав на форумі в Глазго, де він сказав, що ми до 2035 року повністю відмовимося від вугілля, однією рукою. А іншою рукою ми виставляємо "Центренерго" з державними шахтами на приватизацію. Зрозуміло, що жоден інвестор після таких заяв керівництва держави не піде купувати той актив, який про минуле, який скоро буде просто закритий.
Паралельно на ньому паразитують олігархи — Ахметов, Коломойский, то ще хтось. Там яких тільки прізвищ не було. Паралельно що ми бачимо? Зараз енергокриза. Люди кажуть, що не треба продавати державні активи, щоб у держави був вплив. А насправді "Центренерго" провалює закупівлю вугілля. На "Центренерго" дефіцит вугілля ще більше навіть, ніж на складах у Адметівського ДТЕКу. І "Центренерго" публічно зранку заявляє, що скоро у них буде 1,5 млн тонн тонн вугілля, потім ввечері вже виявляється, що не 1,5 млн, менше мільйона. Потім виявляється, що ще менше. Тобто це взагалі неефективне управління.