Дон Рамзан і вендета

Ми живемо, легковажно вважаючи, що цінності та тренди XXI століття панують повсюдно та безапеляційно. Від того так важко нам зрозуміти мотиви агресора, його воєнні злочини чи взагалі парадигму мислення бункерного московського вождя. Ми знаємо, що це – середньовіччя, що час таких лідерів давно минув, як і час політичних та воєнних практик, які вони вважають допустимими та виправданими.

А все-таки — це наша з вами реальність — реальність, яку, мабуть, не осягнути розумом, але слід усвідомити для того, аби виробити свою лінію поведінки та можливості протистояти злу.

Ось, до прикладу, лідер Чечні Рамзан Кадиров недавно офіційно заявив, що у його "феоді" будуть діяти закони кровної помсти. "Неважливо, хто це і чия це дитина… Якщо ми навіть не знайдемо злочинця, ми не будемо продовжувати його шукати, а обов'язково знайдемо його родича. Як заведено споконвіку, якщо хтось із родичів завинив і злочинця не можуть знайти, то вбивали його брата, його батька. Тому ми вкрай швидко свою кровну помсту відшкодуємо", - заявив сучасний "хрещений батько".

Читайте також: Навіщо росіянам культ смерті?

Звісно, Кадирову важко зазіхати на лаври Віто Корлеоне з роману Маріо П'юзо та блокбастера Френсіса Копполи. Дон Рамзан має свої канони, середньовічні закони шаріату, які передбачають кровну помсту. "Жодна відмова родичів не працює, поки ми не вб'ємо когось із їхньої родини і не заберемо право кровної помсти", - наполягає Кадиров.

Пишу про це почасти для того, аби ще раз наголосити на екзистенційності нашої війни з Росією, у якій головорізи Кадирова беруть дуже активну роль. Для того аби ті, хто досі не розуміє суті протистояння (воно аж ніяк не спричинене тим, про що часто говорить Путін, мовляв, "Росія воює проти Заходу", "Захід використовує Україну для знищення Росії" тощо), зрозуміли, що це війна ідентичностей, війна світосприйняттів і цінностей. Як пише Foreign Affairs, "Москва не зацікавлена у простому захопленні частини української території: президент Росії Володимир Путін неодноразово заявляв, що хоче змінити логіку міжнародної системи".

Та мені важливіше інше. Кадиров, оголосивши про запровадження у Чечні кровної помсти, фактично наплював на федеральні закони Росії, які не толерують схожих дій, вважаючи їх кримінальними злочинами. І ось у цьому сенсі жест дона Рамзана дуже показовий. Мене цікавить готовність регіональних еліт "федерації" до втечі з російського "титаніка". І виглядає, що Кадиров (хто б міг подумати – палкий прихильник, я б сказав навіть лизоблюд Кремля) – чи не найкраще готовий до цього моменту. І запровадження шаріатських правил, далебі, не найвиразніший показник цієї готовності.

По-перше, Чечня давно перетворилася на "чорну діру" федерального бюджету Росії. За даними економістів, Москва щорічно купувала лояльність цього завжди непокірного регіону двома мільярдами доларів.

По-друге, Рамзан перетворив Чечню на справжній "феод" власного клану. Варто лише нагадати про те, що упродовж минулого року на найвищих посадах "республіки" усілися щонайменше 44 родичі дона.

Його племінник Хамзат Кадиров є віцепрем'єром чеченського уряду. Ібрагім Закрієв (теж племінник) очолює конгломерат міністерств майнових та земельних відносин і сільського господарства, 16-річний син Ахмед керує об’єднанням усіх молодіжних організацій Чечні, донька Айшат є міністеркою культури.

Однак своїм наступником Рамзан вважає сина Адама (недаремно він возив його у Москву на рандеву з Путіним). Адам недалеко утік від свого батька. У серпні минулого року Росію зворохобило те, як він жорстоко побив росіянина Нікіту Журавля, що спалив священну книгу мусульман. Зауважу, що ніхто з московської верхівки навіть не відреагував на цей інцидент.

По-третє, хитрий Рамзан відомий своїм лицемірством та, якщо можна так висловитися, "багатовекторністю". Його до останнього вважали другом Пригожина, але коли очільник "Вагнера" рушив у свій похід на Москву, Кадиров першим засудив його вчинок.

Іноді риторика дона видається маячнею, але це він, до прикладу, звинуватив Європу у тому, що вона… не підтримала антиросійську війну Республіки Ічкерія. "Де ви були, коли ми воювали за Ічкерію, коли боронили інтерес незалежності, чому європейські держави (серед них і Україна) не підтримали нас".

Риторика риторикою, та Кадиров був і залишається чи не найвідвертішим апологетом партії війни в Україні. І саме з цього нам слід виходити, коли у Росії почнеться "ефект доміно", і її регіони братимуть суверенітет, як те колись пропонував їм Єльцин, - "стільки, скільки заманеться". І навіть коли Чечня стане першою кісткою у цьому росієпаді, то навряд чи варто брати у союзники дона Рамзана…

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.