Формула “Гри в кальмара”: корейські фільми, які захоплюють навіть більше, аніж суперхіт-2021

Звідки взявся цей феноменальний результат? Невже цей успіх - унікальний і виріс на рівному місці? А от і ні! Читайте далі про п’ять надзвичайно сильних та оригінальних корейських фільмів останніх десятиліть, які вразили не лише глядачів, а й критиків. Кожен із них містить елемент “формули” “Гри в кальмара” - чи соціальну сатиру, чи криваву м’ясорубку, а чи збіса яскравих і характерних акторів. Тобто все те, чим і славиться корейське кіно. 

Якщо вам простіше сприймати інформацію у відео- або аудіоформаті - клікайте на це відео:

ОЛДБОЙ 

Фільм Пака Чхан Ука “Олдбой” славетний режисер Квентін Тарантіно назвав “абсолютним шедевром”. А ще він отримав Гран-прі Канського кінофестивалю - і це при тому, що кривавих рік у ньому чи не більше, ніж у “Грі в кальмара”. 

“Олдбой” - кінострічка, створена на основі однойменної японської манги, однак вона суттєво відрізняється від звичної нам супергероїки. 

Також прикметно, що це - другий фільм трилогії Пака Чхан Ука про помсту, причому всі три фільми можна однозначно рекомендувати для перегляду - вони полюбилися і критикам, і глядачам у багатьох країнах, тож мають високі рейтинги. 

Незважаючи на таку подвійну обумовленість, “Олдбой” - абсолютно оригінальний шедевр. Сюжет цієї кривавої драми не є ні складним, ні заплутаним. 

Головного героя - бізнесмена - викрали невідомі й посадили в карцер на п’ятнадцять років. Але він не розгубився і, рухомий незбувною енергією помсти, накачав за ці роки собі добрячі м’язи й просочився гнівом за кривду.  Єдина мета його існування - знайти відповідь на головне питання: хто й навіщо його упік в ув’язнення. А далі - помста! 

Але як це могло вразити Тарантіно та Каннське журі? Слід знати, що чіпляє “Олдбой” зовсім не сюжетом, а натуралістичною, чесною естетикою та безкомпромісною атмосферою. Чого вартий лише епізод, у якому герой самим лише молотком прокладає собі шлях до пізнання правди через живі тіла своїх ворогів. Фільм - однозначно не для слабкодухих.   

СНІГОБУР 

Назва “Снігобур” - не нова для любителів “залипнути” в серіали. Адже саме так називається незлецький американський постапокаліптичний багатосерійник останніх років, автори якого спромоглися вже на два сезони. Однак невідомо, чи наважилися б його взагалі знімати, якби не беззаперечний успіх його корейського прототипа, що побачив світ у 2013 році. Як і “Олдбой”, цей фільм також базувався на графічному романі - цього разу французькому, “Le Transperceneige”. 

Уявіть собі холодний і байдужий, як серце Медведчука, світ. Після невдалого експерименту з протидії глобальному потеплінню настав новий льодовиковий період. Однак загинули не всі - сніговою пустелею по навколосвітній залізничній колії рухається довжелезний потяг - “Снігобур” - оснащений вічним двигуном. І в ньому живуть тисячі людей. 

Ну, як “живуть”. Дехто насолоджується розкішшю в голові потяга, а дехто - ледь животіє в його хвості. Фільм починається з того, що в одного з “хвостовиків” учергове прокидається прагнення до соціальної справедливості й він підбурює товаришів по нещастю на кривавий бунт проти привілейованих поневолювачів. І те, що несеться по тому, треба бачити! 

Цей фільм цікавий не лише непересічним сюжетом та атмосферним сетингом, а й крутезним інтернаціональним акторським складом. У головних ролях - “супермен” Кріс Еванс і прекрасна Тільда Свінтон. А режисером цієї корейської “м’ясорубки” став Пон Чжун Хо, про найвідоміший фільм якого мова піде далі. 

ПАРАЗИТИ 



“Паразити” - кіношедевр, жанр якого годі так просто визначити. Це і драма, і комедія, і трилер. Але найбільше в ньому - соціальної сатири з приводу провалля між бідними та багатими. І це ріднить його не тільки зі “Снігобуром”, а і з “Грою в кальмара”. 

Ця кінострічка Пона Чжун Хо просто таки підірвала кіносвіт у 2019-му. Судіть самі: “Паразити” отримали не лише золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, а й чотири Оскари, серед яких один - за найкращий фільм, що трапляється лише у виняткових випадках. 

Чим же ця стрічка так припала до душі критикам і глядачам? Вочевидь - тим-таки зіткненням двох світів, бідних і багатих. Фільм, що починається з історії банальної афери, переростає у справжню драму. 

Молодий хлопчина зі злиденної родини, яка звикла перебиватися тимчасовими заробітками, обманом влаштовується на добре оплачувану роботу в багату родину. Рознюхавши тамтешню атмосферу й особливості життя багатіїв, хлопець намагається “притягнути” до цього пристойного дому всю свою сім’ю - кого водієм, кого - покоївкою...  

Але, як це часто водиться, в якийсь момент щось іде не так, і - як це прийнято в корейському кіно - знову починається... кривава м’ясорубка, ну або щось на зразок. Результат - безумовно найкращий фільм року. Вміють корейці перетворити кров на золото - мабуть, щось-таки знають! 

ПОТЯГ ДО ПУСАНА 

Якщо соціальні драми в Кореї вщерть налиті кров’ю - уявіть, що відбувається в горорах! Вочевидь, фільми цього жанру явно полюбилися корейським режисерам. Взяти хоча би моторошний містичний фільм “Виття” або історичну зомбі-драму “Королівство” - серіал, що витримав уже три сезони. 

Однак найрейтинговішим став “Потяг до Пусана” - міцно збитий горор про зомбі-апокаліпсис, що ані на хвилину не дасть вам нудьгувати. 

Чим же він такий потужний, що здобувся на надзвичайно високі оцінки? По-перше, це, як не парадоксально, дуже людяний фільм. Режисеру Йону Сан Хо чудово вдалося не лише поставити численні криваві сцени, а й створити в результаті щемливу родинну драму. А, по-друге, чого варті алюзії цього жанрового фільму, наприклад - ненав’язливе римування з тим же “Снігобуром”! З тією, однак, відмінністю, що в цьому потязі не біднота прорубується крізь багатіїв, а живі люди - крізь живих мерців... 

У результаті вийшло дуже жваве і зовсім не тупе, попри канони жанру, кіно. До речі, прем’єра фільму відбулася на тому-таки Каннському кінофестивалі, що геть нетипово для горорів.   

ВЕСНА, ЛІТО, ОСІНЬ, ЗИМА І ЗНОВУ ВЕСНА 

Фільм Кіма Кі Дука “Весна, літо, осінь, зима і знову весна” дещо вибивається не лише з цієї підбірки, а й з фільмографії самого режисера. Насправді Кім Кі Дук також чудово вміє у криваві ріки та плотські береги. 

Однак саме цей фільм - дивовижна медитативна історія про циклічність людського життя, наповнена непересічним символізмом і відсилками до буддизму. 

Але це історія не лише про те, що хіть викликає бажання володіти, а те, в свою чергу, викликає необхідність убивати. Це ще й стрічка про каяття й спокуту, про юність і старість, які крутяться у безмежному колесі сансари. 

Але до чого тут “Гра в Кальмара”? 

Ну, хоча би до того, що головну роль тут зіграв О Йон Су. Раніше цей актор регулярно грав ролі буддійських ченців, як і в цьому кіношедеврі Кіма Кі Дука. Однак по-справжньому відомим на весь світ став… саме завдяки одній із центральних ролей у серіалі “Гра в кальмара”. Тут він грає “номера 001”, персонажа, роль якого так непересічно видозмінюється протягом серіалу. Дуже цікавий кар’єрний виверт, який прихильники серіалу точно вважатимуть прикметним!