Імітація смислу:
А давайте шрифтом "Жигулівське" напишемо "Українське"?
А давайте на автомат із газировкою наклеїмо синьо-жовті наліпки?
А давайте Іллічу доклеїмо вуса і буде Кобзар?
А давайте Щорсу змінимо табличку на Петлюра?
Скільки таких "а давайте" було і ще буде… Тільки від того українського більше не стає. Простими способами складні проблеми не вирішуються.
Читайте також: Окрім гарячої війни з Росією, триває й війна еліт
Що таке Жінка З Мечем? Це ідеологічний маркер. Ідеологія не тільки в гербі СРСР на щиті. Вона в гігантоманії, в "переклику" підходів зі Сталінградом, в рисах обличчя, в архітектурному рішенні, в плануванні усього комплексу, в історії та цілях створення комплексу. В пам’яті (хто бачив, як Брежнєв приїздив відкривати комплекс? Я бачив) про те, хто відкривав (політично освятив цей ансамбль).
Як не танцюй гопак навколо, комплекс не наповниться українськими сенсами. Бо так передавали смисл в СРСР, в Україні смисл оборони, захисту, героїзму треба візуалізувати інакше.
Так що, виходить, не треба було спилювати імперську символіку? А її зникнення, за великим рахунком, нічого не міняє. А от поява тризуба на радянській монументалістиці буде відвертим покручем. Краще було б перекреслити навхрест той герб і розпочати процес переосмислення усього комплексу.
Не лише Баба_З_Мечем зайва. Барельєфи матросів, партизанів і червоноармійців – зайві. П’ятикутні зірки й саме така форма вічного вогню – зайві. Виставка радянського заліза, згадки про окупаційну війну СРСР в Афганістані – зайве.
Чи є гроші зараз геть розібрати одоробло із мечем? Скоріш за все, ні. Чи варто це планувати – безумовно, так. Але демонтаж має бути виключно в рамках переосмислення усієї території музею. Комплексно, усіх приміщень, що є і з’являться.
Меморіально-музейний комплекс на честь війни за незалежність, це головний музей країни. В цьому комплексі все має бути вивірено до міліметра. Там не може бути жодної випадкової літери, цеглинки чи складки мармуру. Більшою концентрація смислів може бути тільки в Національному Пантеоні. Уявіть рівень фаховості та відповідальності, що має бути у причетних!
Читайте також: Ми знову стаємо "краєм неляканих ідіотів"?
Чи є він у людей, які лише пару років тому транслювали "какаяразніцу"? Чи відчувають вони глибини українськості, героїку і трагедію історичних пластів, значущість осіб, символіку в її різних проявах… Чи можна таку задачу довірити тим, хто угробив УКФ, знищили Довженко-центр, і просувають естетику "паворознюків-нєзабудок"?
Але не слід просто взяти та відкласти все на потім. Ні. Зараз, коли країна воює за ідентичність і державність, саме час зайти в широку дискусію про формат музею, в переосмислення, у вивчення досвіду (!) кращих музеїв і архітектурних рішень, в спокійний різнофаховий діалог.
Спершу проговорити, протестувати, а потім діяти. Без поспіху. З усвідомленням, що дія не для "швидко-швидко-піару", це на віки.
А от в горщичок з-під отрути (чи лайна?) краще мед не наливати.
Про автора. Віталій Гайдукевич, журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.