Окрім гарячої війни з Росією, триває й війна еліт

Російські еліти сильніші за наші еліти: якісний відбір, глибока багаторічна підготовка. Врешті, витягування кращого людського капіталу з колоній, в тому числі з нас.

Наші постколоніальні еліти слабкі: негативний відбір, зазвичай неякісна підготовка, постійна деградація через брак розвитку — бо якщо не розвиваєшся вгору, то сповзаєш вниз, а постколоніальний розвиток, зазвичай, є негативним, тобто деградацією старих колоніальних систем, якщо, звісно, не будувати нових якісних. Якщо брати просте протиставлення "еліти проти еліт", то нам нічого не світить.

Читайте також: Що чекає на Росію?

Але є три але. Цілих три.

По-перше, у нас сильне суспільство з горизонтальними мережевими зв'язками. І йому вдається іноді закидати на елітні поверхи окремих своїх представників (звідки їх традиційні еліти намагаються викинути, наприклад, посадити). А російське суспільство атомізоване, ні на що не здатне.

По-друге, наші союзники (нарешті ми усвідомлюємо, що у нас є союзники; так, вони не схожі на добру фею виконання бажань, але вони є й потужні), так от, наші союзники вкладалися багато років в структури громадянського суспільства різними освітніми проєктами, і ці вкладення трохи зменшують ефект постколоніальної деградації.

По-третє, наші вороги обрали шлях свідомої швидкої деградації для збільшення керованості інституцій і суспільства в агресивній війні. Це призводить до прискореного негативного відбору, потроху професійні росіяни починають закінчуватися.

Читайте також: Не шукати "більшої України"

Висновок простий:

1. Нам треба будувати наші інституції та кооптувати туди кращий людський капітал із суспільних мереж — за принципом компетентності, а не лояльності, бо інакше програємо війну.

2. Нам треба пришвидшити руйнацію їхніх еліт, але це тема вже не для публічного обговорення.

Це війна на виснаження, і не лише збройних сил, запасів снарядів, фінансових систем, суспільної стійкості, енергетичних систем тощо, а й еліт. Чиї еліти сильніше деградують, той програв. Бо в момент, коли деградація перетинає червону риску, ухвалюються управлінські рішення, після яких система далі не живе.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.