1. Дуже високий рівень довіри до Кадирова. Навіть якщо за фактом там нічого не передано, сама заява про передачу вже є великим символічним жестом.
2. Протягом останніх місяців Кадиров став позиціюватися як "головний мусульманин" Росії. Після історії зі зброєю "Вагнера" Кадиров починає неформально стверджуватися в ролі "головного по Кавказу". Він де-факто отримує роль такого собі генерал-жандарма всього кавказького регіону (перш за все для мусульманського населення).
3. У цьому контексті стає більш зрозумілою історія конфлікту Кадирова з керівництвом Татарстану і публічним приниженням раїса Татарстану Міннеханова (останній змушений був публічно перепрошувати в сина Кадирова й навіть вручив йому орден). Судячи з усього, руками Кадирова Путін примусив керівника Татарстану публічно принижуватися, демонструючи всім регіональним елітам, що найменші порухи в сторону від генеральної лінії зроблять вас (еліти) приниженими й викинутими на узбіччя. І у вас є два варіанти: або сидіти тихо або, в кращому разі об вас витруть ноги. Нагадаю, що початок конфлікту лежить у перейменування посади президента Татарстану в раїса, що в Кремлі було розцінено як ляпас.
4. Міфотворчість, яка розвинулася в наших широтах, про транзит влади й готовність Путіна передавати владу — це всього лише міфотворчість.
Читайте також: Чому Кремль активно грає в гру "Путін помер і потім не помер"?
Путін не збирається шукати наступника. Щобільше – зрозумівши, що за Пригожиним не було сильних гравців і насправді ніякого заколоту немає, дуже схоже, що Путін починає виходити зі стану "колективного Путіна", в якому він жив з літа 2022 року. Він все більше внутрішніх питань знову замикає на собі. В перспективі це призведе до зростання рівня доносів всередині еліт і загострення війни всіх проти всіх і, відповідно, до розкручування репресивного маховика.
5. Гра з Кадировим має ще один аспект: Путіну насправді нема на кого покластися. Армії він побоюється, і тому там нема сильних політичних гравців. Система МВС будується на певному протистоянні міністра Колокольцева та керівника росгвардії Золотова. А в межах самої Росгвардії створюється таке собі протистояння "друзів" – Кадирова і Золотова. Простіше кажучи, в системі росгвардії Кадиров остаточно утверджується в позиції "не першого, але й не другого".
Читайте також: Чому нас змушують повірити у "серцевий напад" Путіна?
Підсумовуючи, потрібно звернути увагу на один важливий аспект: Путін пробує максимально укріпитися в дещо призабутій ним самим ролі альфа-самця. А нинішня ставка на Кадирова — це ставка на того, хто, на його думку, його не зрадить. Як мінімум зараз. З іншого боку, ніхто з силовиків не має повноти влади. Путін вважає, що таким чином він зцементує систему. Але, на відміну від попередніх років, країна проходить серйозні економічні потрясіння і система купівлі виборця й еліт тріщить по швах. Власне, майбутнє путінізму тепер залежить, перш за все, від спецслужб. І ми ще можемо побачити появу новітнього Берії з усіма відповідними наслідками. Поки Путін боїться посилення такого умовного персонажа. Але без цього він не зможе утримувати повноту влади.
І останнє: такі ігри з Кадировим — це міна сповільненої дії. Але ця міна може спрацювати через Х років. Путін же мислить категорією "тут і зараз". І це ще одна відмінність від Путіна кількарічної давнини.
Про автора: Вадим Денисенко, політолог.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.