Весняний вітер шарпає на стовпах збляклі від снігів і дощів оголошення: "Ми загубили кицю Дашу 24 лютого, тікаючи від вибухів...". "Хто бачив білого пуделя Жульку, він дуже привітний і довірливий...". "Поверніть, будь ласка, нашу найдорощу кицюньку Пушинку, за винагороду; вона загубилася під час ракетних обстрілів 10 жовтня, ми тіки тепер вернулися до Києва, може, хто бачив – руденька, із зиленим нашийником, ми без неї не можемо жити...".
На деяких оголошеннях збереглися фотографії з кращих, мирних часів. Даша, Жулька, Пушинка, веселі та грайливі, або замислені й серйозні, песики та коти дивляться на нас із німим питанням в очах. Люди для домашніх тварин все одно, що боги; вони справедливі, вони ніколи не заподіють зла. Люди віддадуть останнє, аби тільки нагодувати, вилікувати, врятувати улюбленця. Люди безсмертні і всемогутні. "Де наші господарі, де наші найкращі боги на світі тепер?, – питають їхні розумні, довірливі очі.
Читайте також: Прилетіла ластівочка
Де ці такі милі звірята? – не раз запитую і я себе, йдучи по хліб і молоко до магазину, дивлячись на стовпи зі старими оголошеннями. Чи підібрав і прихистив хтось Дашу, а чи вона загинула від голоду, а може, під колесами автомобіля? Чи зателефонували ввечері до власника пуделя, і принесли його на руках до квартири, і відмовилися брати винагороду, зі сльозами на очах дивлячись, як щасливий Жулька вистрибує на метр над підлогою, лижучи в щоки своє найдорожче на світі щастя, якого-небудь шестирічного Тимофія або п'ятирічну Злату? Чи згадує своїх перших господарів, які з дитячими граматичними помилками так не по-дитячому гірко побиваються за нею, Пушинка?
Під безжальний вогонь знавіснілих виродків потрапили не тільки озброєні воїни, які могли дати їм відсіч, а й дітвора та жінки, старі й немічні, хворі люди, зрештою, беззахисні покинуті звірята
Московські кати вчергове принесли багато лиха на нашу землю. Під безжальний вогонь знавіснілих виродків потрапили не тільки озброєні воїни, які могли дати їм відсіч, а й дітвора та жінки, старі й немічні, хворі люди, зрештою, беззахисні покинуті звірята. Драматичні події минулого року, коли розпочалася війна, потроху забуваються, але як забути повідомлення про бомбу, скинуту на територію притулку Best Friends, що в Макарівському районі Київської області, про старих собак, у яких стався серцевий напад через обстріли або про волонтерку, яка везла воду й корм тваринам і загинула від рук гірших за звірів росіян?
Читайте також: Поет і війна
Забути? Простити? Неможливо. Вони посягнули на найсвятіше, на мир і на життя. Вони прийшли в наш дім і накоїли біди, яку так тяжко буде виправити й залікувати. Вони продовжують обстріли українських міст, убивства мирних жителів. Щодня. Скільки це може тривати? Тепер я перекладаю чудовий есей польського есеїста Кшиштофа Чижевського, присвячений подіям у колишній Югославії. Він пише: "1995 року, після багатоденної масованої атаки повітряних сил на позиції військ Караджича і Младича, стало ясно, що у цьому випадку тільки сила може покласти край злочинам і встановити мир. Тим часом загинуло двісті тисяч людей. Питання, чому зі збройною інтервенцією в Боснію зволікали понад три роки, висить над нами як чорний кошмар".
Пішов уже другий рік війни. А потім піде третій? Як у Боснії? І хтось колись теж поставить запитання без відповіді: чому так довго тривав кошмар в Україні, започаткований росіянами?
Я відводжу очі від тексту на моніторі й дивлюся у вікно. Там світить яскраве сонце, цвітуть дивовижно гарні крокуси, що їх посадила дружина. Торік вона їх не бачила, змушена покинути дім і втікати від російських ракет. Пішов уже другий рік війни. А потім піде третій? Як у Боснії? І хтось колись теж поставить запитання без відповіді: чому так довго тривав кошмар в Україні, започаткований росіянами? Чому так довго зволікали з належною відсіччю оскаженілому від безкарності ворогу? Скільки українських дітей і воїнів повинні ще загинути, щоб світ нарешті втрутився не тільки на словах?
...А тим часом дружина показує мені новий гарний нашийник, який вона купила сьогодні для нашого улюбленого кота Іриса. На ньому є QR-код. Можна зареєструватися в мережі і в разі, якщо кіт загубиться, добра душа, яка його знайде, засканує код і повідомить нам про місцеперебування Іриса. Це добра новина, це гарна й потрібна річ. Тільки де ми самі будемо на той час? Чи буде змога повернутися? Чи буде бажання зробити це? Майорять на весняному вітрі старі оголошення про загубленого пуделя Жульку і найкращу на світі кицюньку Пушинку. Зринають і не зникають у свідомості питання, яким ніхто не знає відповіді, принаймні на цьому відтинку війни та життя серед повітряних тривог.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Костянтин Москалець, письменник
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.