Санкції все ще недостатні – бо в ФСБ все ще вистачає ресурсів для фінансування великих міжнародних інформаційних диверсій. Так, я про безсоромну публікацію у The Washington Post і Der Spiegel "інсайдів майже одеської вірменки Хуршудян з анонімного джерела" про "координатора підривів "Північного потоку" Червінського".
Так, саме "з анонімного джерела". Хто сказав "з Кремля"? У московської журналістки Хуршудян, котра вже 1,5 року очолює київський підрозділ Washington Post, таке не вказувалось! І "злив від подруги по вірменській діаспорі Маргарити Сімоньян" теж ніде не було написано, так що це неправда!
Але звідки саме Хуршудян злили тези кремлівських спецслужб, не принципово. Принциповий тільки сам факт. Бо ж це не котрий "Літл Крік меґезін" на 300 підписників, не жовта преса. І не таблоїд. Це два цілком авторитетних ЗМІ міжнародного рівня.
Читайте також: Чому звинувачують Червінського. Колонка Віталія Портникова
Я дуже сумніваюсь, що вони допустили настільки "жовту", аж коричневу публікацію просто так. Публікацію, що торкається питань безпеки НАТО, Євросоюзу, окремих держав, матиме вплив на геополітичні та глобальні економічні процеси, на війну в Європі. Ймовірно, цей текст мав хтось лобіювати. Навряд безплатно. А порядок сум очевидно визначається масштабом видань. І ці суми в російських структур досі є. Попри всі санкції.
І це треба долати спільними зусиллями.
Так, полковник Червінський через адвокатів негайно заперечив наклеп. І, сподіваюсь, подав чи збирається подати до суду. Так, я дуже сподіваюсь, що українська влада заявить офіційний протест керівництву і власникам обох видань. Зрештою, Хуршудян повернеться до Москви чи до хокею – які проблеми.
Жорсткий контроль призначень подібного журналістського контингенту під час війни – питання дійсно складне. Не технічно – в нас хороші фахівці. Дипломатично. А з цим в нас проблеми.
І з ляпанням Хуршудян в нас проблеми. Бо заперечень від Червінського недостатньо.
Таке. З Хуршудян все одно треба якось розв'язувати питання.
***
До речі про зв’язки: з тов.Хуршудян все дуже цікаво. По-перше, дата її народження – інформація закрита, "десь на початку 1990-х" (можливо, 1992, бо 2022 вона пише, що "не очікувала зустрічати 30-й день народження в бункері на війні"). Родичі – вихідці з Одеси, двоюрідна тітка так там і мешкає.
5 років, з осені 2014 по осінь 2019, Хуршудян займалась питаннями хокею у The Washington Post. Навіть якісь там нагороди отримувала за хороше коментування хокейних подій. І десь там же ж, на хокейних трибунах, очевидно, навчилась "вільно розмовляти російською" (від родичів з Одеси друге-третє покоління навряд могло отримати "вільну російську"), за що її залучили до коментування подій в Україні того ж 2014-го, одразу після збиття терористами "Боїнга".
Читайте також: Кому на руку чергова "дохла кішка" про диверсію на Північному потоці
Тоді ж вона почала вперто подавати до різних видань пропозиції "давайте я стану вашим іноземним кореспондентом" (в Москві, в сенсі?). І в жовтні 2019 "хокейну оглядачку" раптом таки відправляють до Москви, бо в грудні 2019 призначають іноземним оглядачем – яка несподівана і вдала нагода! При тому в серпні тоді все ще "видатна хокейна оглядачка" примудряється взяти інтерв’ю в Зеленського, бо "російські сили скупчились вздовж кордону". Якийсь буремний був 2019-й в неї чи в кураторів: примудрялась активно діяти з серпня, хоча номінально в Москві з’явилась тільки в грудні... Ну, трапляється: заплутались різні відділи в датах.
Тоді Хуршудян покрутилась довкола "нещасного Донбасу" і звалила назад до Москви. Хоча в січні 2022 її майже насильно перевели до України: "в мене в Москві лишились всі речі", "У мене там [в Москві] було справжнє життя. У мене там живуть друзі — багато друзів".
А потім очолення відділу в Києві й долучення, фактично, до когорти "хороших русскіх" (мову вона не вчила, звісно), що поважно радили, що нам робити з війною, з державою і з владою.
Про автора. Олексій Голобуцький, політолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.