Кілька тез про непомічений візит Кулеби до Іраку

Хоча б завдяки власним запасам радянської пострадянської зброї. А також навіть і зброї українського виробництва, яку традиційно купував Ірак. Водночас саме щодо зброї заяв не було. У публічний інформаційний простір вийшла лише заява про готовність Іраку до "посередництва" у переговорах України та Росії.

Я розумію логіку іракців, адже з обома державами вони здавна підтримують стосунки (та купляють зброю), але це вже навіть не порахую який "посередник". В такій якості хто тільки себе не "пропонував". Мабуть, цей "посередницький свербіж" вказує на очевидний напрямок для українських зовнішніх комунікацій, адже він відображає фундаментальне нерозуміння багатьма світовими гравцями того, що саме відбувається у російсько-українській війні.

Читайте також: Кінець епохи "буферних зон"

Для багатьох віддалених географічно (та ментально) країн усе це — лише "територіальна суперечка". Дві держави не можуть поділити якісь території. Рано чи пізно вони втомляться, і якось між собою усе поділять, а якщо ти встигнеш побути там "посередником", то одержиш низку преференцій для себе. Там, очевидно, міркують вони.

Так, частина світу досі не бажає визнавати екзистенційний для України характер війни, адже вони просто не можуть зрозуміти, що у 21 ст. може існувати держава, яка просто хоче знищити іншу державу. Чому? Бо вважає, що має на це "історичне право" і ще 100 тисяч інших вигаданих "аргументів".

Частина світу досі не бажає визнавати екзистенційний для України характер війни, адже вони просто не можуть зрозуміти, що у 21 ст. може існувати держава, яка просто хоче знищити іншу державу. Чому? Бо вважає, що має на це "історичне право" і ще 100 тисяч інших вигаданих "аргументів"

Відповідно, і завершитись все простим "перерозподілом" не може. Якщо згадати 2014 рік, то там подібна фундаментальна помилка оцінки подій вразила весь світ. Тоді провідні світові гравці вирішили закрити очі на агресію проти України, обмежившись символічними санкціями. Вони, фактично, віддали Крим Путіну "у довічне користування", сподіваючись на те, що той "пограється", і завершить на цьому свій експансіонізм. У реальності цей експансіонізм лише розпалився і вилився у найбільшу війну у Європі за останні 70 років.

Читайте також: Антидемократичний пакт розвалила слабка Росія

Зараз у світі багато різноманітних пропозицій "переговорів", і не всі їхні ініціатори — це "старі агенти КДБ". Частина — просто реально нічого не розуміють. Не розуміють, що для переговорів (будь-яких) важливо, аби одна сторона визнавала існування іншої, а для старих кремлівських шовіністів визнати Україну неможливо, бо це буде означати кінець їхніх імперіалістичних сподівань, а, значить, і їхній кінець.

Зараз у світі багато різноманітних пропозицій "переговорів", і не всі їхні ініціатори — це "старі агенти КДБ". Частина — просто реально нічого не розуміють

За останні десятиліття "абстрактний пацифізм" перетворився на щось самоцінне у світовій політичній свідомості. Будь-яке "примирення" - це "добре". Навіть якщо ти взагалі не розумієш, що відбувалося до нього, які це мало причини, які матиме наслідки. Але подібний "абстрактний пацифізм" часто стикається із конкретними проявами людожерської ідеології, з якими він нічого зробити не може. Бо людожер не хоче миритися з іншими. Він нападає на інших не тому, що когось неправильно зрозумів, не тому, що на когось ображений, не тому, що хоче щось одержати. Він просто хоче жерти людей. І це очевидний факт, який просто треба прийняти.

Тому найкраще "посередництво" зараз — це посередництво між Україною та військовою допомогою.

Джерело

Про автора. Петро Олещук, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.