Кінець епохи одних олігархів, початок епохи інших

Хто такі олігархи

Почнемо з того, хто такі олігархи. Не у значенні українського законодавства, а у політологічному значенні — це заможні люди, які мають вагомий вплив на державні органи влади та використовують цей вплив для власного збагачення. Оксфордський словник каже коротше: представник вузької групи людей, які контролюють країну. Йдеться, звісно, не про демократично обрану групу менеджерів, яким виборці довірили кермо на чітко визначений час. А про людей, які буквально захопили державу (state capture). 

Старі олігархи

Недержавний аналітичний Центр економічної стратегії ще у 2017 році дійшов висновку, що в Україні “існують всі ризики захоплення держави олігархами” та закликав змінити правила гри, щоб цього ризику уникнути. В дослідженні йшлося про вплив п'яти найбагатших українців на державних регуляторів, державні підприємства та бюджетні грошові потоки. 

"Більшість активів, що породили статки олігархів, були створені кимось іншим. Серед 200 найбільших підприємств 20% (щодо загальної кількості активів на початку 2021 року) заснували ще у дорадянські часи, 62% створили в СРСР і тільки решту 18% заснували за роки української незалежності", - йдеться вже в іншому дослідженні 2022 року Центру економічної стратегії.

Тобто ці багатії переважно отримали свій вплив завдяки приватизації державних активів у 1990-ті роки у часи президентства Леоніда Кучми, назвемо їх для простоти "старими олігархами".  

У своїй передвиборчій кампанії Володимир Зеленський підняв на прапор гасло боротьби зі старими олігархами. А коли став президентом, то пролобіював прийняття відповідного закону (він так і не почав діяти). 

Але, здається, воював Володимир Зеленський з вітряками. У тому самому дослідженні 2022 року говориться, що частка 20 найбільших олігархів в економіці складала близько 15%, а останні десять років поступово скорочувалася — і скоротилася вдвічі. Не через послідовні дії влади, а з цілком природних причин. 

По вартості активів та доходам цих впливових магнатів вдарили світові кризи, конкуренція з боку транснаціональних корпорацій, технологічний прогрес, пандемія ковіду, російська агресія. І рішення української влади у цьому довгому переліку мали вплив доволі незначний.

Підозрюю, що наради в Офісі президента, після яких відбуваються показові затримання, та відеозвернення мають ще менший вплив. Як кажуть, пнути мертвого лева може будь-яка тварина.

Нові олігархи

То, може, правий міністр юстиції Денис Малюська, коли каже про кінець епохи олігархів. Хай не через факт затримання Ігоря Коломойського, а через цю тенденцію до скорочення частки впливових багатіїв на економіку з природних причин? 

На жаль, я не поділяю оптимізму пана міністра. 

По-перше, старі олігархи нікуди не поділися. Так, у силовиків є питання до Ігоря Коломойського, але жодних питань до Ріната Ахметова або, припустимо, Віктора Пінчука.

Принаймні частина людей, яких ЗМІ звикли відносити до олігархів, залишаються впливовими, колишні співробітники компаній цих людей працюють у владі на найвищих позиціях. Почитайте біографії членів Кабінету міністрів або заступників голови Офісу президента.

По-друге, за кожної нової влади у країні формуються нові впливові родини. Ми просто їх поки що не знаємо по іменах. Тіньова економіка та корупція нікуди не поділася, і всі ці "великі крадівництва", "яйця по 17 гривень за штуку" та сумнівні "зимові куртки" акумулюються на рахунках поки що невідомих нам осіб. 

Пам'ятаєте, за Віктора Януковича суспільство дізналося такі прізвища як Курченко, Іванющенко, Фукс? На жаль, в кожного нового президента є такі курченки, іванющенки та фукси. Певен, що їхні імена ми дізнаємося завдяки журналістам розслідувальних проєктів. І поки старі олігархи скорочують свій вплив на українську економіку, нові тільки розпочинають свій шлях.

Про автора. Андрій Яніцький, журналіст, директор з розвитку сайту espreso.tv

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів