Книга для меншості, сатана у спідниці та замахана жінка – 5 книг, де кажуть гірку правду

Країна жіночого роду. – Х.: Віват, 2021

Упорядник цієї книжки Вахтанг Кіпіані у передмові недаремно нагадує, що видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. “Майже всі історичні постаті: вожді, князі, гетьмани, ясна річ - уся церковна ієрархія, митці, військовики - належали до так званої сильної статі, - зауважує він. - Навіть коли хотіли підкреслити чесноти нечисленних персонажів «прекрасної статі», то називали їх… мужніми. Як-от у випадку з Лесею Українкою, “єдиним мужчиною в українському письменстві”, чи Юлією Тимошенко — “єдиним політиком з…” (тут спрацювала самоцензура: тестикулами, одним словом). Це дуже звично. Але несправедливо. І антиісторично”. Тож про долю деяких з цих жінок хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки… “Сатана” у спідниці, або ж підпільниця, яку оминають кулі", - розповідається про одну з таких героїнь. Загалом у книжці зібрано інтерв’ю, свідчення, архівні документи й довідки про визначних жінок України, які з’являлися на ресурсі “Історична правда”. Серед них - і унікальне інтерв’ю Квітки Цісик, і статті про докторку медицини Розалію Ліфшиць-Винниченко, підпільницю Ірину Тимочку “Христю” й письменницю Олену Телігу; і розмова з Валентиною Шевченко, яка очолювала Президію Верховної Ради УРСР під час аварії на ЧАЕС.

Това Лей. Замахана жінка у розквіті літ: як відкрити життя наново. – К.: Yakaboo Publishing, 2021

У житті авторки цієї книжки довгий час було одне й те саме: рутинні хатні справи, догляд за дітьми, нетямущий чоловік і брак часу на власні бажання. Одного ранку вона збагнула, що так далі тривати не може. Глянувши на безлад в домі, замурзаних дітей і гору посуду, вона відчула, що замахалася. Настав час перезавантажити життя та віднайти себе у вирі чужих потреб і бажань. Це усвідомлення змусило авторку-героїню згадати про все, чого їй хотілося, але на що ніколи не вистачало часу. Список заборонених бажань містив найпотаємніші мрії та навіть деякі шаленства. Так вона здійснила поїздку в Непал, запропонувала чоловікові відкритий шлюб, відірвалася з подругами на Ібіці, а ще купила вібратор. Відкрившись бажанням та окресливши власні межі, жінка змогла пізнати свою сексуальність, прийняти тіло та нарешті відновити здатність насолоджуватися життям. “У той день, коли ми з Євою сходили в секс-шоп, - згадує вона, - повертаючись додому і прямуючи до залізничної станції, я роззирнулася навколо і побачила, які всі нещасні. Побачила людей, які бояться дивитися комусь в очі, бояться заговорити з незнайомцем, бояться одне одного. Коли ми стали такими похмурими? І, що важливіше, коли ми всі разом вирішили просто згаснути?”

Андрій Курпатов. Червона таблетка. Поглянь правді у вічі. Книга для інтелектуальної меншості. – К.: BookСhef, 2021

Ця незвична книжки - результат багаторічних досліджень автора, відомого психолога, написаний у доступному науково-популярному стилі. У книзі зібрані найважливіші наукові відкриття в галузі нейрофізіології, які допоможуть читачеві розібратися в принципах роботи мозку й ефективніше використовувати його для вирішення важливих завдань. Ви навчитеся розуміти поведінку й мотиви інших людей і взаємодіяти з ними для досягнення цілей. Питання про сенс життя перестане мучити вас, бо ви зрозумієте, чого хочете насправді і яким чином зможете цього досягти. “Іронія в тому, що глядачу немовби пропонують вийти з Матриці, - пояснює автор нинішню ситуацію, - але реально він опиняється у справжнісінькій казці з простим релігійним сюжетом. Так, декорації змінилися - тепер це не стародавня Галілея, якою блукав колись Христос, а кіберпростір із Рятівником, який затявся зі штучним інтелектом. Проте суть від цього не змінилася. Міфи, якими сповнена справжня Матриця – не та, що в кіно, а наша з вами, - на диво стійкі. Всілякі спроби зруйнувати їх призводять лише до зворотного ефекту: наша віра у власні помилкові погляди дедалі посилюється”.


Ден Аріелі. Добре бути ірраціональними. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2021

Цікаво, чи можна мислити нелогічно, ще й отримувати при цьому несподівані переваги? Саме цим питанням займається у своїй книжці автор, поведінковий економіст, який ділиться результатами експериментів і, традиційно, розповідає, якими насправді нераціональними є люди. Проте, на відміну від “Передбачуваної ірраціональності” - так само відомої книжки - автор відстоює думку, що така ірраціональна природа й робить нас прекрасно людяними і додає життю фарб — наприклад, наша здатність знаходити сенс у роботі, закохуватися в наші творіння та ідеї, готовність довіряти та здатність адаптуватися. Книжка також є чудовим прикладом, по-перше, мистецтва сторітелінгу, а по-друге, здатності автора пояснювати важкі та складні психологічні поняття простими словами. 

Майя Тульчинська. Балачки навколо шафи. Доступно та просто про моду і стиль. – К.: Дакор, 2021

Авторка цієї книжки руйнує стереотипи щодо вбрання і спростовує сталі упередження. Маленька чорна сукня не всім пасує, горизонтальні смужки не завжди повнять і навіть леопардовий малюнок може бути іноді доречним. В книзі ви знайдете практичні поради щодо того, як побудувати свій власний стиль, як обирати та комбінувати одяг. Також ви дізнаєтесь історію звичних речей, які точно є у вашій шафі, опануєте стильні трюки, які застосовують професіонали, та зможете легко знаходити в магазинах одяг, який вам личитиме. Книга розрахована на широке коло читачок і буде цікава навіть тим, хто ніколи не цікавився модою. “Жорсткий корсаж затягувався на спині шнурівкою, - розповідає авторка про один з випадків у своїй практиці, - величезна спідниця трималася на складній багатошаровій конструкції. А зверху - довжелезний плащ із капюшоном. Заледве встромила це багатство у валізу, адже ефект мав бути вартий того! Я аж мружилася від солодкого передчуття в очікуванні незабутніх вражень - серед венеційських палаців та гондолі Нарешті відчую себе щонайменше герцогинею на балі. І враження були насправді незабутніми! Але ніхто не попередив. мене, що це насправді не вбрання, а знаряддя для тортур і гарний спосіб самогубства. Корсаж затиснув тіло так, що я ледь дихала. сукня з усіма нижніми спідницями важила, як залізний міст, а пересуватися в ній можна було лише навпомацки | з ризиком для життя. Бо в тій величезній спідниці навіть не бачиш, куди йдеш”.