Україна-Польща. Чи можна порівнювати АК і УПА

Мовляв, АК – це офіційні збройні сили польської підпільної держави, частина Війська Польського, яке воювало в Антигітлерівській коаліції.

А УПА – незаконне збройне формування радикальних бойовиків ОУН. І так далі, і тому подібне.

Не хотів порушувати цю тему, але з легітимністю і правонаступництвом польської підпільної держави та її військових підрозділів далеко не все гаразд.

До війни Польщею керував політичний режим "Санації" – спадкоємців Юзефа Пілсудського.

Найвпливовішою особою і фактичним керівником держави був головнокомандувач Едвард Ридз-Сміглий. Президент республіки Ігнацій Мосціцький і прем’єр Феліціан Славой-Складковський – його соратники.

Після втечі польської влади за кордон у вересні 1939-го перші особи були інтерновані й не були здатні виконувати своїх обов’язків в екзилі. За конституцією президент міг одноосібно визначити наступника, що він і зробив, призначивши Болеслава Вєняву-Длогушовського з табору "Санації".

Але Франція швидко здійснила де-факто рейдерське захоплення польського екзильного уряду, змусивши Мосціцького змінити рішення на користь Владислава Рачкевича.

Новий президент Рачкевич одразу призначив головою уряду і головнокомандувачем французького протеже Владислава Сікорського – ворога "Санації", що 10 років провів в еміграції у Парижі при незалежній Польщі. Додаткове перебрання Сікорським частини президентських повноважень відбулося вже у відверто позаконституційний спосіб.

Читайте також: Україна-Польща. Наша пам’ять також має право на гідність

Ось такі легітимність і суверенність. Але головне навіть не це.

Друга Річпосполита – це багатонаціональна держава, в якій понад 30% населення були етнічними меншинами.

Ті ж українці складали до 14% населення й мали свою територію компактного проживання. Вони не стали частиною польського суспільства добровільно, й на момент початку Другої світової перебували у статусі громадян Польщі менш як 20 років.

Якщо до війни меншини так-сяк були представлені в Сеймі та адміністрації, то у сформованих в екзилі урядових та представницьких структурах Польщі практично не було місця для неполяків.

Питання включення бодай одного українця в уряд чи Раду Народову обговорювалося не раз, але щоразу ветувалося націоналістами.

Ще гіршою ситуація була у збройному підпіллі. Замість стати загальнонародною партизанською армією, Армія Крайова перетворилася на учасника етнічних війн з колишніми співгромадянами, передусім українцями та литовцями.

Окупована Польща у своїх довоєнних кордонах нагадувала таку ж клаптикову Югославію, де серби воювали з хорватами, християни з мусульманами і так далі.

Навіть польські євреї трималися осторонь лондонських структур, надаючи перевагу власним загонам самооборони, й потерпаючи від польського антисемітизму – як у війну, так і в перші повоєнні роки.

Можна скільки завгодно звинувачувати ОУН, але чому, на думку фахівців ІПН, якась одна підпільна організація змогла нав’язати власний порядок денний міжетнічних відносин цілій державі? 

Читайте також: Польща. Спроба будувати замки на піску

Насправді польська "підпільна держава" та її екзильний уряд представляли перед Антигітлерівською коаліцією не колишню державу та її суспільство, а позбавлену державності польську етнічну націю – так само як це було ще під час Першої світової війни.

У цьому сенсі АК навряд чи була кращою за "армію без держави" – УПА. І в жодне порівняння АК не йде з сучасними Силами оборони України, де немає етнічної сегрегації та ворожнечі й гідно представлені воїни усіх національних спільнот, навіть з тимчасово окупованих територій, зокрема, кримські татари.

Біда Польщі 80 років тому була не у "злих бандерівцях". Друга світова стала для Другої Річпосполитої краш-тестом, який та провалила при першому зіткненні. Погано склеєна громадянська нація перестала існувати одразу як зник польський жандарм.

Причина такої крихкості – і в міжвоєнній політиці Варшави, і у тому, в який спосіб повернулася польська держава на історичну арену після понад століття іноземного поневолення. Ось про що варто поміркувати колегам з ІПН.

Джерело

Про автора. Максим Майоров, український історик, експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.