Загальний настрій нашої фб-бульбашки — це така прикра прикрість, що навіть влізати в ці розмови не хочеться. При тому, що більшість учасників достойні люди, які викликають повагу і хочуть найкращого. Але вже кілька місяців загрузли в суцільно безнадійних балачках, які радше шкодять ніж допомагають.
От, наприклад, кілька місяців обсмоктування теми ухилянтів призвело тільки до того, що ухилянтів стало більше. Здавалося б, мали розуміти: коли починаєте про це нити, то ніякого сумління ні в кого не розбудите. Весь результат тільки в тому, що певна категорія людей відчує, що їх спосіб дії не виключення і щось неприйнятне. Навпаки, вони переконуються, що таких як вони багато, навіть ніби задофіга. А раз так, то цей спосіб дії постійними розмовами виводиться в ранг трохи не нової суспільної норми. Бо саме так діє обсмоктування в соцмережах — воно робить девіацію вірусною поведінкою. І тому зараз наші соцмережі на повній швидкості прямують до того, щоб якраз тих, хто воює, представити ізольованою від більшості суспільства групою. І все тільки тому, що хорошим людям хочеться написати щось драматичне і клікабельне.
Читайте також: Легковажність і популізм працюють на короткій дистанції
Той же ефект щодо боротьби з корупцією. Доборолися в соцмережах до закону, що консервує найгірше на держслужбі, і до недовіри зовнішніх союзників. З такою "адвокацією" ворогів не треба — самі себе закопали.
Скажете, то ж якщо ухиляються і крадуть, то невже мовчати, бо "не на часі" і нічого не робити? Абсолютно ні. Але писати в соцмережах і робити — це речі, які насправді перетинаються мало. Перебільшена віра, ніби соцмережі вирішують все, якраз тому й живе в нашому суспільстві, що останні кілька років катастрофічно деградували інституції ухвалення рішень. І, давайте будемо чесними, деградували ці інституції, саме тому, що занадто багатьом була дуже зручна така модель влади, де перша особа реагує на голосні крики в соцмережі, а не на експертизу і канали комунікації з суспільними групами. Тому що вибудовувати всі ці комітети, комісії, наглядові та громадські ради — то ж марудно і складно. А хайп в соцмережах — швидко, дешево і тішить марнославство.
Але от проблемка: хайп в соцмережах не здатен вирішити дійсно складні питання. І є ціла купа речей, в яких хайп здатен лише погіршити ситуацію. А розв'язують ці проблеми саме експертна робота та вибудовування державної політики у взаємодії з суспільством. Влада завжди схильна робити процес ухвалення рішень максимально закритим для впливів суспільства. Зеленський тут не якесь виключення чи особливо поганий випадок. Так і є, з першого дня при владі його команда багато робила, щоб перетворити всі інститути взаємодії з суспільством на ритуальні та не дієві. Але й саме громадянське суспільство в якийсь момент знехтувало побудовою цих інституцій, тому що прямий тиск на Зеленського і його посадовців через соцмережі видавався простішим і дієвішим.
Читайте також: Чи втомилися ми від війни
Але зворотний бік проявився під час цього загострення війни.
Є купа проблемних речей, публічне обговорення яких шкодить. Проте, практично немає каналів комунікації й випрацювання державних рішень, в яких могли б брати участь і опозиція, і різноманітні зацікавлені групи.
Верховна рада радше декоративна, ніж реально впливає на державну політику. А сама державна політика узурпована вузьким колом наближених до Зеленського людей. І вже очевидно, що цим людям бракує спроможності впоратися з усім, що навалилося на країну.
У підсумку маємо ситуацію, коли одні хайпують в соцмережах, тільки погіршуючи цим хайпом ситуацію. А влада захлинається від проблем, але істерично боїться зробити більш відкритим і інклюзивним процес ухвалення рішень. Це самопоїдання. Просто перевиборами чи ще більшим хайпом воно не рятується. Треба повертатися на шлях, яким йшли до 2019 року — будувати інституції впливу громадянського суспільства на владу.
Зрештою, перемога в війні вимагає включення в спільну справу всіх суспільних і політичних груп. Більш як півтора року витягували війну тим, що кожен щось ізольовано порпався у своїй спільноті, а влада десь своїм займалася. Але в довгу така ізольованість не дозволяє бути країні ефективною. Якщо Зеленський хоче втриматися як лідер воюючої країни й не стати джерелом поразки, то сам має бути зацікавленим в побудові інституцій, що залучать найбільше коло до роботи на Перемогу.
Про авторку. Ольга Лень, журналістка Еспресо
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.