Костянтин Москалець: Філософія письмового стола

Отже, замість одного письмового стола він по черзі працює за двома. Один стіл призначений виключно для письма, причому для письма від руки, а також для читання справжніх, тобто паперових книг. (У наш час книги, як і гриби, поділяються на їстівні та умовно-їстівні, тобто паперові і цифрові). Цей стіл – зона письма, вільна від присутності технологій, туди забороняється брати комп’ютер і смартфон. Другий використовується виключно для комп’ютерної роботи – електронна пошта, серфінг в інтернеті, всі діла.

Два письмові столи одразу, нечувана розкіш у нашу тісну, перенасичену пристроями і людьми коворкінгову епоху! А тут ось ремонт у хаті непередбачено затягнувся, спочатку не було шаф для книг і посуду, потім були, але виготовлені зовсім за іншими, ніж треба, розмірами, і ми їх гарячково позбувалися, замовляючи інші, які, до речі, ще й досі не готові. Старого стола, за яким я звик працювати, винесли до іншої кімнати, нового все ще не зробили, тож довелося спорудити доволі химерну конструкцію, хистку й непевну, поставивши на стільця ноутбук, а вже на його кришці пишучи від руки чергові тексти. Звичайно, я завжди сповідував аскетизм і мінімалізм, сповідуватиму їх і надалі, проте чотири місяці поспіль не мати змоги опертися ліктями на стійку і доброзичливу поверхню, це занадто навіть для таких запеклих аскетів, як я.

Ясна річ, доводилося читати про ще екстремальніший письмовий досвід. У коментарі до вже згаданого допису авторка першого опублікованого роману не без гумору, який їй якимось дивом вдалося зберегти, повідомляє, що вона написала свій роман у стінній шафі розміром 3х4, тримаючи ноутбук на колінах. Інший екстремал (якого мені й досі до глибини душі шкода) писав роман на смартфоні, дві години добираючись приміським поїздом до роботи, а наприкінці робочого дня ще дві години повертаючись додому. Зрештою, приблизно так писав свій “Голос”, щоправда, не на смартфоні, і відомий канадський літературознавець та письменник Марко Роберт Стех. У чудовій, хоча тепер дещо призабутій книзі Яна Парандовського “Алхімія слова”, яку я рекомендував би прочитати всім прихильникам красного письменства, є згадка про французького письменника і драматурга Вільє де Ліль-Адана, змушеного писати на підлозі, позаяк у нього конфіскували меблі, і про Бенвенуто Челліні, який єдину в своєму житті поему написав у в’язниці скіпкою, відчахнутою від дверей камери, а чорнило зробив із товченої цегли… Тож коли припече, писатимеш і навколішки, і рачки, і навстоячки, і які там ще вигадливі пози письменницької йоги можна собі уявити.

Однак це радикальні версії красного письменства. Насправді кожен автор потребує бодай одного, але міцного, широкого і місткого стола. Цей стіл – плацдарм успішної праці, запорука того, що добрий геній твору не покине вас напризволяще на пів дороги, розчарований тривалим дискомфортом. Письмовий стіл, приватний простір – це особливі прикмети професії і цехової приналежності. Може, тому довкола постів мого улюбленого блогера і збирається така численна та зацікавлена аудиторія, що пише він про звичайні, здавалося б, але вкрай насущні, животрепетні для кожного письменника речі. Кожен програміст може самозабутньо кодити де-завгодно і на чому завгодно, головне, щоб не підвисав комп’ютер, був доступ до швидкісного інтернету і вдосталь кави. Письменник натомість потребує особливих передумов для натхненної і зосередженої праці. Його натхнення капризне і вибагливе, воно вмить зникає, коли до простору приватного священнодійства заходять сторонні особи, руйнуючи зосередженість і тишу, або ж коли під вікнами зупиняється автомобіль з надміру гучним шквалом трансової музики в колонках. Особисто я люблю транс, якщо що, але не тоді, коли над головою зловтішно посвистує дамоклів меч дедлайну і збита з пантелику варварським втручанням чужорідної звукової стихії свідомість ніяк не може натрапити на потрібний синонім або пригадати потрібний історичний факт.

Письмовий стіл – це усталений лад життя і явлена філософія смислу цього життя. Ноутбук на колінах, смартфон в електричці, скіпка з дверей в’язничної камери можуть бути припустимими лише як вимушений тимчасовий варіант. Якщо ж ми потребуємо сталості, доброго гумору і безперебійної праці в одному обраному напрямку, це означає, що ми потребуємо письмового столу, а краще двох, чого я від усього серця бажаю і собі, і всім, хто ще не розучився писати від руки.