Найближчими місяцями в України козирів стане більше, - експрацівник ЦРУ Гофф

Українські бійці продемонстрували росіянам і не лише росіянам, що в нас є карти. Ідеться про те, що українські бійці вразили російські цілі в день відкриття Санкт-Петербурзького форуму, на якому мав виступати Путін. І, відповідно, це показало росіянам і всьому світу, що російська система протиповітряної оборони не може затримати всі українські дрони і, можливо, балістичні ракети. Як ви гадаєте, що це буде означати і в психологічному, і в військовому плані? 

Так, влучно сказано. Україна справді має карти для завдання ударів на великі відстані. І, більше того, найближчими місяцями цих козирів стане ще більше, адже Україна вводитиме в дію нові системи далекобійного ураження та розширюватиме їхній арсенал для ударів по території Росії.

Тому удар по Санкт-Петербурзькому форуму, на мою думку, став дуже чітким сигналом для Путіна та всіх іноземних гостей, які необачно погодилися взяти участь у цьому заході: це лише початок, і найболючіші наслідки ще попереду.

Є ще такий термін, як рівень насиченості системи протиповітряної оборони. Якщо одночасно атакувати ту чи іншу ціль, не знаю, за допомогою 100 чи 200 дронів система ППО, я думаю, жодної країни може не витримати, це питання кількостей. Ну і ось, ми дозволили росіянам провести 9 травня парад у Москві. 

Зараз ситуація загострюється, тому що росіяни вчинили кілька військових злочинів, ударивши по наших містах. І вони це зробили вкотре. Великі жертви серед нашого цивільного населення. Як ви гадаєте, що з російською системою протиповітряної оборони і наскільки в них є оцей високий поріг насиченості? 

У цьому посиленні російських атак на українські міста я бачу два моменти. По-перше, це свідчення дедалі більшого відчаю з боку Росії та особисто Путіна. Чим гірше для Росії складається ситуація на полі бою, а останні кілька місяців вона справді погіршується, тим більше Кремль намагається компенсувати це ударами по цивільних містах. І, судячи з наявних тенденцій, надалі становище російських військ може ставати ще складнішим.

Водночас Росія, на жаль, і досі має достатньо ресурсів для нанесення ракетних і дронових ударів по містах. 

Ми бачимо характерну тактику: чотири-п’ять відносно спокійних ночей, а потім одна ніч масованої атаки. Вони накопичують ракети та безпілотники, щоб завдати удару великою хвилею та перевантажити українську систему протиповітряної оборони.

Але важливо розуміти: це не ознака сили Російської Федерації. Навпаки, такі дії є проявом слабкості та відчаю. Саме так поводиться держава, яка не здатна досягти своїх цілей на полі бою.

Але водночас ми не будемо недооцінювати нашого противника. Нещодавно міністр Лавров передав через державного секретаря Рубіо серйозне попередження, адресоване як президенту Трампу, так, наскільки я розумію, і Україні. Зокрема, йдеться про те, що вони готуються до масованих ударів по українських містах і по так-званих центрах ухвалення рішень. Ідеться про ті чи інші державні урядові споруди.

Ну і от, якщо говорити про те, на що може піти наш противник. Тобто йдеться про концентровані удари балістикою, можливо, масовані удари дронами і стоїть питання, увага, про можливе використання тактичної ядерної зброї. Можливо, це просто російський блеф, але, можливо, і ні. Як ви оцінюєте оцю трикомпонентну загрозу?

Вони не блефують, коли йдеться про звичайні удари по українських містах. Як я вже казав, Росія й досі має значний і доволі стійкий потенціал для атак ракетами та безпілотниками по території України.

Що ж до ядерного сценарію, я в це не вірю. Минулого тижня президент Трамп перебував у Пекіні на зустрічі з Сі Цзіньпіном. Він говорить про це вже багато років. 

А невдовзі після цієї зустрічі до Пекіна прибув і Путін для переговорів із Сі. За чутками, китайський лідер тоді нагадав йому, що якою б складною не була ситуація, застосування ядерної зброї не може розглядатися як варіант.

Тому я вважаю ядерні погрози насамперед блефом. І, звісно, Путін продовжує використовувати цей інструмент, тому що протягом останніх чотирьох років він певною мірою спрацьовував. Тож він і далі намагається розігрувати цю карту. Однак цей блеф працює лише тому, що багато людей на Заході схильні сприймати його всерйоз. 

Думаю, з часом довіра до ядерних погроз Путіна почне вичерпуватися. 

Втім, на жаль, Росія все ще зберігає значний потенціал для ведення конвенційної війни та продовження ударів по українських містах.

Ральф, ну, з іншого боку, слід відзначити, що нашим бійцям вдалося зробити майже неможливе, встановилася позиційна рівновага на лінії фронту з одного боку, з іншого боку росіяни понесли колосальні втрати особового складу. І розуміємо, що зараз поле битви і поле бою виглядає зовсім по-іншому, ніж два роки тому. І водночас ми повинні вживати ті чи інші асиметричні заходи для того, щоб покращувати наші позиції. 

Коли ми говоримо про цей от перелік асиметричних заходів. На вашу думку, що би було зараз найпродуктивнішим для того, щоб ворогу було неприємно?

На жаль, ми переконуємося, що Путіна не хвилюють людські втрати з його боку. Тому я не думаю, що існує якась певна кількість загиблих чи поранених російських військових, яка змусить його відмовитися від своїх планів. 

Точки вразливості Росії лежать в іншій площині. Потрібно і надалі робити те, про що вже говорить президент України, називаючи це «далекобійними санкціями».

 Йдеться насамперед про удари по військових та економічних об’єктах на території Росії. Саме цю тактику необхідно продовжувати і надалі.

Україна має робити кілька речей одночасно. Як то кажуть, іти, говорити й жувати жуйку водночас.

По-перше, потрібно і надалі утримувати нинішню ситуацію на полі бою: завдавати російським військам значних втрат, водночас максимально зменшуючи втрати з українського боку.

По-друге, слід продовжувати удари середньої дальності — приблизно на відстані від 40 до 120 км. 

Насамперед по російській логістиці, тактичних штабах та місцях зосередження військ. Саме такі удари ускладнюють дії російських сил на фронті та знижують їхню здатність проводити наступальні операції.

І по-третє, Україна має продовжувати далекобійні удари по території Росії — по економічних цілях: нафтопереробних заводах, нафтовидобувних підприємствах, ракетних виробництвах, заводах з виробництва оптоволокна та інших подібних об’єктах.

Добра новина в тому, що українські сили вже успішно це роблять. І я думаю, що вони й надалі вдосконалюватимуть як точність ударів, так і свої можливості на всіх напрямках: на фронті, на середніх дистанціях і на великій дальності.

Головне — щоб Європа продовжувала надавати допомогу. І, на мою думку, для цього також потрібна подальша підтримка з боку Сполучених Штатів.

Якщо росіяни зможуть використати Білорусь як дуже конкретний військовий плацдарм, це ускладнить ситуацію для нас. Але основне, наскільки ми контролюємо те, що відбувається у Білорусі, так би мовити. Є засоби розвідки, є засоби спостереження, зокрема, і супутникове. І є певні додаткові індикатори.

Немовби ця інформація закрита, але свого часу, коли росіяни готували повномасштабне вторгнення в Україну, вдавалося моніторити, зокрема, розгортання додаткових військових шпиталів, розгортання додаткових систем протиповітряної оборони і наступальних підрозділів.

Наскільки, Ральф, ми добре слідкуємо, стежимо і моніторимо те, що насправді відбувається у Білорусі? Тому що ця загроза може бути не тільки проти нас, але проти Литви і проти Польщі. 

Це слушне запитання. І я б відповів: так. 

Білорусь є проблемою не лише для України. Вона є фактором безпеки для всього НАТО. 

Тому можна не сумніватися, що за ситуацією там уважно стежать й інші країни. Візьмімо хоча б Литву — країну НАТО з дуже професійною розвідкою. Те саме стосується Естонії та Латвії. А також Швеції, Норвегії та, звісно, Польщі. Країни Балтії та Північної Європи мають потужні та висококваліфіковані розвідувальні служби, а Польща точно не збирається ігнорувати те, що відбувається в Білорусі.

Тож Україні не доводиться стежити за ситуацією в Білорусі самотужки. Я цілком упевнений, що інші країни НАТО також уважно моніторять усе, що там відбувається.

Під час доволі напруженої комунікації між українським президентом і американським президентом Дональд Трамп вжив формулу, що в України немає карт. Ну і щоденно наші бійці демонструють, що карти в нас з'являються, нові, додаткові і наші військові працюють надзвичайно вправно. Але у росіян також можуть бути додаткові карти і росіяни можуть зіграти неспортивно. Наскільки зараз зростає ризик додаткового терористичних загроз. Ну, якщо ми беремо ті чи інші класичні моделі, зокрема, терактів, пов'язаних з різними центрами. 

Тут важливо зберігати тверезий погляд на ситуацію й не впадати в крайнощі — ані переоцінювати, ані недооцінювати можливості Росії.

На початку війни західні розвідки суттєво переоцінили російську армію. Але зараз існує ризик іншої помилки — недооцінити її на пізніших етапах війни. 

Потрібно залишатися пильними, щоб Росія не застала нас зненацька — чи то новими видами озброєння, чи новою тактикою. На щастя, російські дії здебільшого виявилися досить передбачуваними, а Збройні Сили України продемонстрували здатність ефективно їм протидіяти.

Проте в майбутньому всі сторони мають бути готовими до несподіванок. Саме тому такою важливою є тісна взаємодія між ЗСУ та країнами НАТО. Не менш важливо і те, щоб Сполучені Штати продовжували підтримувати Україну.

Крім того, Україні варто активніше працювати над залученням підтримки з боку нейтральних держав — таких як Індія, Бразилія чи Південна Африка, які наразі переважно залишаються осторонь.

Тож, поки тривають бойові дії, ще дуже багато можна зробити на політичному та дипломатичному напрямках.

Шановний Ральф, а наскільки росіяни швидко вчаться? Ми розуміємо, новітні технології передбачають не просто технологічні розробки, а фахівців, які готові їх застосовувати на належному рівні. Ну і ми знаємо, що Україна активно комунікує з представниками Сполучених Штатів, країн Європейського Союзу, Близького сходу. Росіяни комунікують з Північною Кореєю, комунікують з Китайською Народною Республікою. І от, якщо зараз вимірювати динаміку, наскільки росіяни швидко вчаться, чи вони залишаються на плюс-мінус своєму традиційному рівні?

Я думаю, що досвід цієї війни показує: Україні вдається зберігати перевагу в інноваціях, водночас Росія має іншу перевагу — масштаб. 

Коли росіяни освоюють якусь нову технологію, вони можуть швидко нарощувати її виробництво завдяки значно більшому військово-промисловому комплексу. Саме тому Україні доводиться постійно впроваджувати нові рішення, шукати нові технології або вдосконалювати ті, які вже застосовуються на полі бою.

Разом з тим економіки Європи та США значно краще пристосовані до швидких досліджень, розробок та впровадження нових технологій. Тому я вважаю, що ми, Захід, і надалі зберігатимемо перевагу в цій сфері. Але це потребує ресурсів. Це потребує грошей, часу та постійної уваги. 

Водночас Росія діє в інший спосіб. Часто можна почути, що санкції не працюють. Можливо, вони не дають миттєвого результату, але вони допомагають. Вони принаймні уповільнюють Росію. Так само корисними є дипломатичний тиск і санкції проти Північної Кореї та Ірану.

Ніколи не варто недооцінювати Росію і потрібно бути готовими до будь-яких несподіванок. 

Але, з іншого боку, я зберігаю впевненість у можливостях західних економік і військово-промислового комплексу підтримувати технологічну перевагу.

Але крім технологій є ще військовий інтелект. Інтелект конкретних людей, сміливість, відвага і готовність діяти. І наші бійці продемонстрували, реалізовуючи операцію Павутина, те, що росіяни її не чекали і продемонстрували вражаючі абсолютно результати. Ця операція вписана золотими літерами у підручники розвідувальної спільноти. Але Павутина-2, Павутина-3 і от наскільки росіяни переосмислили свою поведінку і свій контроль за ситуацією на території Росії? Чи вони просто не можуть, як вони не можуть закрити засобами ППО російської федерації, тому що вона велика. Так само вони не можуть і контролювати інші подібні речі.

Ну, ми говоримо про Павутину-2, Павутину-3 чи операцію Жирафа чи Носоріг. Будь-яку іншу операцію з іншим криптонімом на серйозному рівні. 

Я думаю, що в росіян із цим є серйозна проблема, адже їхня система побудована на страху та приховуванні правди.

Подивіться на їхній ланцюг командування. Командири бояться покарання за невдачі, тому що Путін не терпить провалів. Через це нагору часто надходять прикрашені або просто неправдиві звіти.

Нерідко буває так, що вони відправляють двох-трьох військових до покинутого села, а потім доповідають, що населений пункт узято під контроль, хоча насправді це не так.

Тому мені здається, що й сам Путін значною мірою перебуває в інформаційному вакуумі. 

Кажуть, що він параноїдально стурбований власною безпекою і дуже обмежує доступ до себе. Навіть люди з його найближчого оточення не мають вільного контакту з ним, а чим нижче по вертикалі влади, тим більша ця дистанція.

Тож я майже переконаний, що він не отримує достовірної інформації про реальну ситуацію на полі бою. І це, до речі, теж небезпечно. Адже якщо людина не розуміє, що відбувається насправді, вона може ухвалювати хибні рішення.

Шановний Ральф, я розумію, що питання військової інтуїції - це дуже широке питання, і я розумію, що ви далеко не все зможете сказати, що захочете сказати, але якщо робити середньострокову прогностичну перспективу, якими ви бачите події цього літа, наскільки воно буде гарячим для нас всіх?

Я не люблю робити прогнози, але якщо говорити про це літо, то всі багато говорять про можливий російський літній наступ.

Втрати, яких зазнала Росія, суттєво ускладнюють для неї проведення масштабної наступальної операції.

Наскільки мені відомо, російські втрати на полі бою залишаються дуже високими, а набирати достатню кількість нових військових їм дедалі важче. Тому сформувати нові підрозділи для великого літнього наступу буде непросто.

Отже, я думаю, що інтенсивність бойових дій влітку збережеться. 

Росіяни, безумовно, намагатимуться проводити окремі наступальні дії та шукати слабкі місця в українській обороні. Але я не очікую якихось кардинальних змін чи драматичних проривів. Натомість, на мою думку, ми й далі бачитимемо масштабні удари по українських містах. 

Росія продовжить атакувати інфраструктуру, намагаючись створити для України ще одну важку зиму. Також вони і надалі намагатимуться підірвати моральний дух українців. 

Але, як показав досвід, їм це не вдавалося досі, і я не думаю, що вдасться в подальшому. Тож наразі моє бачення подальшого розвитку подій саме таке.