Що насправді стоїть за публікацією Андрія Мельниченка у The Economist

Видання винесло на обкладинку російського мільярдера Андрія Мельниченка, опублікувало велике інтерв’ю з ним, редакційну статтю "Людина, яка могла б змінити Росію" та його авторське есе "Чому зруйнована Росія небезпечна для світу". 

Фактично йдеться не про одну колонку, а про комплексну презентацію представника російської великої власності західній аудиторії. путінської опозиції. За оцінкою Forbes, його статки на сьогодні становлять близько 20,4 мільярда доларів. Він перебуває під санкціями США, Європейського Союзу та Великої Британії. У березні 2026 року ЄС повторно зафіксував, що формальна передача його інтересів у EuroChem і СУЕК (Сибирская угольная энергетическая компания, - ред.) дружині не усунула фактичного контролю та отримання ним вигоди від цих активів. За оцінкою The Economist, пов’язані з ним бізнеси створюють майже один відсоток російського ВВП. 

Головна теза олігарха проста: після завершення війни Захід не повинен принижувати, ізолювати, послаблювати або допустити розпад Росії. 

Інакше світ нібито отримає одну з чотирьох катастроф: реваншистську "принижену Росію", Росію як сировинний придаток Китаю, некерований розпад із боротьбою за ядерну зброю або закриту державу-фортецю на зразок великої Північної Кореї. Альтернативою він називає збереження "суверенної", сильної та передбачуваної Росії як повноправного учасника майбутньої архітектури безпеки. Але якщо прибрати інтелектуальну упаковку, перед нами постає стара кремлівська формула: не карайте агресора, тому що наслідки його поразки можуть виявитися небезпечнішими за наслідки його агресії.

Читайте також: Убити Путіна. Альтернативи вичерпалися

У тексті Мельниченка практично зникає Україна як самостійний суб’єкт. Немає чіткого визначення Росії як держави-агресора. Немає окупації українських територій, знищених міст, депортації дітей, воєнних злочинів, відповідальності, репарацій і гарантій неповторення агресії. Вторгнення подається як "трагедія народів", "конфлікт Росії із Заходом" та наслідок нібито "вичерпаної дипломатії". Це не нейтральність. Це свідоме розмивання причинно-наслідкового зв’язку. Росія напала на Україну не тому, що зламалася міжнародна архітектура безпеки, а тому, що Кремль вирішив, що має право знищити українську державність. Коли цю війну описують як суперечку Москви із Заходом, Україну знову намагаються перетворити з учасника на територію торгу.

Друга маніпуляція — гра поняттям "суверенітет". Мельниченко вимагає поваги до суверенітету Росії, яка системно заперечує суверенітет України. Виходить дивна конструкція: право агресора самостійно визначати свою політику є недоторканним, а право сусідньої держави на кордони, союзників і власний цивілізаційний вибір — предметом переговорів. Це не захист суверенітету. Це вимога визнати імперські привілеї Москви.

Третя маніпуляція — ядерний шантаж. Світу пропонують думати не про те, як позбавити Росію можливості повторити агресію, а про те, що станеться з її ядерним арсеналом у разі внутрішньої кризи. Така логіка фактично означає: держава, яка має ядерну зброю, отримує право на безкарну експансію, бо будь-яка спроба змусити її відповідати створює ризик хаосу. Це найнебезпечніший сигнал для всієї системи нерозповсюдження.

Четверта маніпуляція — паралель із Версалем і "приниженою Німеччиною". Путінська Росія не була беззахисною державою, на яку нав’язали чужу волю. Вона сама розпочала війну, маючи ядерний арсенал, постійне місце у Раді Безпеки ООН, величезні природні ресурси та доступ до світових ринків. Її агресія виникла не через нестачу поваги, а через надлишок безкарності.

Показовим є й особистий контекст. За даними The Economist, у травні 2025 року Мельниченко мав закриту нічну зустріч із Путіним. У розмові він фактично визнав, що старої моделі більше немає: не можна заробляти в Росії, а безпеку, родину і майбутнє тримати на Заході. Ще раніше, коли російська Генпрокуратура намагалася відібрати пов’язану з ним компанію "Сибеко", претензії зникли після перерахування 32 мільярдів рублів центру "Сіріус", створеному за ініціативою Путіна. Сам Мельниченко зробив висновок, що зберегти власність у Росії можна лише через вбудовування у систему. 

Він не пропонує демонтаж путінізму, не закликає припинити агресію, не визнає права України на справедливий мир і не ставить питання про відповідальність російської еліти. Він пропонує Заходу угоду: збережіть Росію як велику державу, не втручайтеся в її внутрішній устрій, поступово поверніть їй економічну легітимність — і вона нібито стане передбачуваною.

Для частини російських еліт це може бути пробною кулею. Вони вже розуміють, що повернення до світу до 24 лютого 2022 року неможливе. Але вони хочуть повернутися до Заходу без визнання провини, без репарацій, без політичної відповідальності та без демонтажу імперської моделі. Замість "путінської Росії" нам пропонують "прагматичну Росію", залишаючи недоторканною головну проблему — право Москви визначати долю сусідів.

Читайте також: З приводу однієї обкладинки The Economist: неузгодженої інформації в путінській системі не буває

Окреме питання — відповідальність The Economist. Видання має право надавати слово будь-кому, особливо коли йдеться про розуміння процесів усередині російської еліти. Але обкладинка з формулюванням "Людина, яка могла б змінити Росію" створює не лише інформаційний, а й політичний образ. Західній аудиторії фактично презентують прийнятного співрозмовника з російської системи — не демократа, не противника війни, а більш освіченого і комунікаційно зручного представника тієї самої імперської конструкції.

Україна повинна дуже уважно ставитися до таких сигналів. Бо наступним кроком може стати не формування антипутінської альтернативи, а пошук "правильної Росії", з якою Захід захоче домовлятися про завершення війни, санкції, ресурси та нову систему безпеки. Існує ризик, що нам знову запропонують мир не через усунення причин війни, а через збереження агресора у більш прийнятній упаковці.

Нова європейська безпека не може будуватися навколо страху перед тим, що станеться з Росією. Вона має будуватися навколо гарантії, що Росія більше не зможе напасти. Це означає сильну Україну, відновлення її територіальної цілісності, довгострокові військові гарантії, відповідальність за злочини, відшкодування збитків і контрольоване обмеження російського воєнного потенціалу. Реінтеграція Росії може бути наслідком її зміни, але не авансом за обіцянку поводитися "передбачувано".

Станом на сьогодні публікація Мельниченка є не "голосом миру", а спробою змінити рамку дискусії. Захід переконують боятися не російської агресії, а російської поразки; не повторення Бучі й Маріуполя, а можливого хаосу в самій Росії; не безкарності імперії, а її ослаблення.

І саме тут проходить головна межа. Росію не потрібно принижувати — її потрібно позбавити можливості безкарно вести загарбницькі війни. Росію не потрібно руйнувати — вона повинна сама відмовитися від імперської конструкції. Але страх перед її можливим майбутнім не може бути підставою для прощення її теперішніх злочинів.

Бо імперія, яку вкотре рятують від наслідків її агресії, не стає мирною. Вона лише отримує час, ресурси та переконання, що шантаж знову спрацював.

Джерело

Про автора. Віктор Ягун, директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.