Загроза демократії, історія з відьмами і Борис Джонсон без кайданів – 5 книг про минуле і майбутнє

У будь-якому разі, всі книжки у цій добірці — це урок того, як учитися на здобутках попередників і не повторювати їхніх помилок.

Брюс Акерман. Революційні конституції. Харизматичне лідерство і правовладдя. – К.: Наш формат, 2026 

У цій книжці один із найвідоміших і найсуперечливіших американських дослідників конституційного права, стає на захист демократичного популізму, який заведено вважати загрозою демократії – паливом для демагогів і реакційних натовпів. Обстоюючи свою позицію у дослідженні "Революційні конституції", Брюс Акерман переносить нас до Індії, Південної Африки, Італії, Франції, Польщі, Бірми, Ізраїлю та Ірану, простежуючи боротьбу за демократичні конституції. Спираючись на чверть століття компаративних досліджень, він показує: попри всі відмінності, такі лідери, як Неру, Мандела та де Ґолль, у критичні моменти діяли в подібний спосіб – і досягали чогось видатного. Замість використати свою харизму для утримання влади, вони вклали її в легітимацію громадян та демократичних інституцій. Повертаючись до США, автор показує, що навіть в епоху Трампа система стримувань і противаг не виживе, якщо пересічні громадяни не стануть на її захист. Що ж до, власне, "революційності", то автор книжки зауважує: "Революції з людським обличчям дуже амбітні – насправді це найамбітніші колективні дії, до яких люди взагалі здатні вдатися. Але вони не намагаються повально змінити суспільство. Натомість зосереджуються на конкретній ділянці (ділянках) суспільного або політичного життя й мобілізують активістів, щоб відмовитися від панівних переконань і практик, дотичних до галузей, якими переймається революція, водночас не чіпаючи звичаїв з інших царин. Поки живе революційне покоління, яскраві спогади про їхню боротьбу проти старого режиму — це ключове джерело, завдяки якому революційна влада легітимує використання своєї сили, а величні проголошення в конституційному тексті відіграють лише другорядну роль".

Катерина Диса. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття. – К.: Локальна історія, 2026

Це дослідження допомагає зазирнути в будні ранньомодерного суспільства – його страхи, конфлікти та способи їх розв’язати. Зокрема український матеріал в "Історії з відьмами" Катерини Диси подано в ширшому європейському контексті, що дає змогу побачити спільне й відмінне між локальними судовими процесами та відомими з історіографії "полюваннями на відьом". Так, наприклад, звинувачення у чарах були частиною повсякденного життя на українських землях у XVII–XVIII століттях. Тогочасні люди з’ясовували стосунки через неврожаї, зачаровану худобу, раптові хвороби, знеславлення чи конфлікти поміж сусідами. Про це ми знаємо із судових матеріалів, що дійшли до нашого часу. Однак, те, що ж насправді було приховано за цими справами й судовими процесами про чари, у книжці Катерини Диси представлено не лише як прояв забобонів, але також як відображення глибших соціальних напружень, страхів і уявлень про справедливість. Авторка відтворює розгляд справ, розповідає про роль тортур, чуток і репутацій у винесенні вироків. Спираючись на майже 200 справ, вона показує, як діяли правові механізми, як церковні та народні уявлення про демонічне впливали на судову практику й ким були люди, яких підозрювали у відьомстві.

Володимир Горбулін, Валентин Бадрак. Війна майбутнього. Як технології російсько-української війни 2022–2025 років змінили поле бою. – К.: Брайт Букс, 2026

Автори цієї книжки вкотре нагадують, що ми стали свідками історичного зламу, і що російсько-українська війна не просто перетворилася на найбільший конфлікт сучасності – вона стала лабораторією, де народжується образ воєн майбутнього. Загалом "Війна майбутнього" Володимира Горбуліна і Валентина Бадрака – це стратегічне бачення виживання нації у світі, де технологічна перевага є єдиним реальним запобіжником агресії. Автори аналізують технологічний стрибок 2022–2025 років, що назавжди змінив світову воєнну науку, а також розповідають про те, як українська "москітна стратегія" та масове застосування дешевих дронів здатні виснажувати дорогі оборонні системи противника; чому класичні танки й вертольоти втрачають домінування та як на полі бою з’являються "зони смерті", керовані штучним інтелектом; про унікальні гібридні розробки, такі як FrankenSAM, та перетворення морських дронів на ефективних мисливців за літаками й флотом; як космічна розвідка та зброя на нових фізичних принципах (лазери, електромагнітні імпульси) стають реальністю сучасного фронту; про ексклюзивні прогнози розвитку подій на 2026 рік та зрозумієте, чому досвід України сьогодні вивчають провідні армії світу від США до Японії. Варто додати, що передмова керівника Офісу Президента України Кирила Буданова додає виданню особливої ваги, розкриваючи залаштунки створення нової воєнної реальності. Тож ця книга — незамінне читво для тих, хто прагне осягнути правила війни нового покоління — допоможе також зрозуміти, як креативне мислення та технологічна перевага стають асиметричною зброєю проти переважаючих ресурсів агресора. 

Кел Ньюпорт. Цифровий мінімалізм. Як зосередитися на важливому в шумному світі. – К.: Наш Формат, 2026

Перераховуючи те, як ми автоматично тягнемось до телефону – у черзі, за сніданком, посеред розмови – помічаємо, як дедалі важче дочитати книжку до кінця, зосередитися на роботі чи просто посидіти на самоті з власними думками, автор цієї книжки пропонує вихід. Нагадуючи при цьому, що ми не самі, і що це не наша провина, адже соціальні мережі й застосунки сконструйовані так, щоб затягувати увагу, а індустрія заробляє трильйони саме на вашому часі. Отже, у "Цифровому мінімалізмі" Кела Ньюпорта – професора комп’ютерних наук Джорджтаунського університету – мова не про цифровий детокс на тиждень, не "вимкніть сповіщення", а про цілісну філософію – відповідно, цифровий мінімалізм. Це спосіб користуватися технологіями вибірково й усвідомлено, залишаючи тільки ті інструменти, які підтримують ваші справжні цінності, і безжально відсіювати решту. Тож що у книжці? 30-денне "цифрове прибирання" – метод, який допоміг тисячам людей повернути контроль над увагою; практики усамітнення, без яких неможливі ясне мислення, творчість і емоційна рівновага; принцип якісного дозвілля – як замінити нескінченне гортання стрічки на ті справи й способи підвищення своєї майстерності, що надають життю сенсу. "Цифровий мінімалізм однозначно не відкидає новацій інтернет-епохи, – уточнює автор, – а радше відкидає той спосіб, у який стільки людей взаємодіють із цими інструментами. Я сам – комп’ютерний науковець, я заробляю на життя тим, що допомагаю розвивати найсучасніші інструменти цифрового світу. І як багато хто в моїй галузі, я відчуваю щирий захват перед можливостями технологій нашого майбутнього. Але я так само переконаний, що нам не вдасться розкрити цього потенціалу, якщо ми не докладемо зусиль, щоб узяти під контроль власне цифрове життя – та впевнено вирішувати, якими саме інструментами хочемо користуватися, з яких причин і за яких умов. Це не реакційність, це здоровий глузд".

Боріс Джонсон. Кайданів нема. – Х.: Vivat, 2026 

У цій книжці її автор – колишній мер Лондона, міністр закордонних справ, прем’єр-міністр та голова консервативної партії – постає не лише талановитим політиком, але й майстерним творцем автобіографічної прози, який знає, чим захопити увагу читачів. І не дивно, що "Кайданів нема" Боріса Джонсона стала бестселером саме завдяки відвертій, живій, емоційній розповіді, а також залаштунковим інсайтам, що не звучали раніше. Тож у цьому автобіографічному нонфікшні про свій політичний шлях самоіронічний та відвертий, автор розповідає про свою кар’єру, на яку припали численні кризи й випробування. Не оминаючи увагою професійних успіхів, він наважується говорити про власні контроверсійні рішення й політичні скандали, обираючи дотепний та захопливий стиль письма. Те, що могло стати стриманими мемуарами у виконанні іншого політика, перетворюється на захопливу й дотепну подорож із Джонсоном. З особливою харизмою, що лине крізь прозу, автор ділиться особистими роздумами про владу, відповідальність і політичну спадщину. Він пояснює мотивацію власних численних рішень і позицій, як-от відстоювання Брекзиту чи введення локдауну під час Covid-19, коли було ухвалено рішення не встановлювати карантин. Загалом книга дозволяє краще зрозуміти підхід Джонсона до політики. У переконанні, що Британія заслуговує великого майбутнього, політик готовий жертвувати своїм іміджем та йти на непопулярні рішення. Такою є управлінська стратегія Джонсона. Чи окупилася відданість справі й готовність жертвувати популярністю серед населення? Це одне з питань, на які зможе відповісти публіка після читання цієї чесної, талановитої автобіографії.