Між валізою і чужими дверима: чому для мільйонів переселенців власне житло залишається недосяжною мрією

Опинившись між захмарними цінами на оренду, упередженістю власників житла та недосяжними банківськими кредитами, сотні тисяч родин змушені постійно шукати свій куточок, балансуючи на межі відчаю та безвісті. Зокрема, історія Оксани Костовської – жінки, яка пережила руйнування дому, полон окупантів і втечу з немовлям на руках, – не виняток, а віддзеркалення системної проблеми. Через три роки у Львові вона досі живе в тимчасовій квартирі під постійною загрозою виселення. Її шлях показує і силу людської солідарності, і межі недосконалих державних програм. 

Більше про це розповість Еспресо та нова програма журналістки Христини Парубій "По живому".

Масштаб проблеми: житло як головний бар’єр для ВПО

За даними Міністерства соціальної політики, станом на лютий 2026 року в Україні обліковано понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. Міжнародна організація з міграції (IOM) оцінює фактичну кількість тих, хто перебуває у стані внутрішнього переміщення, приблизно в 3,7 млн.

Більшість ВПО – жінки та діти. Вони оселяються переважно у прифронтових та центральних областях, а також у великих безпечних містах, таких як Львів, Київ, Дніпро. Однак ринок оренди часто виявляється закритим. Дослідження показують: близько 40 % орендодавців сумніваються в платоспроможності переселенців, 32 % бояться, що орендарі "зникнуть, не сплативши", а ще частина відмовляє через наявність маленьких дітей.

У результаті виходить "чорний ринок" оренди з завищеними цінами, короткостроковими договорами та ризиком раптового виселення. Багатодітні сім’ї опиняються в особливо вразливому становищі: їм потрібна більша площа, а орендодавці часто віддають перевагу "спокійним" одинакам або парам без дітей. 

Банківське кредитування для ВПО також ускладнене – потрібні стабільний офіційний дохід, кредитна історія та перший внесок, яких у багатьох немає через втрату майна та роботи на війні.

Від зруйнованого села біля Донецька до львівської лавки

фото: скрін з відео програми "По живому"

Оксана Костовська стала переселенкою ще у 2014 році – росіяни зруйнували її дім у селі біля Донецька. Деякий час вона жила в Маріуполі. У 2021-му, будучи вагітною, поїхала навідати родичів на окупованій території. Там її затримали за допомогу українським військовим. Після допитів у будівлі окупантів на голову одягли мішок і кинули до підвалу – з перевернутим українським гербом на дверях. Стрес спровокував передчасні пологи.

Їй вдалося вирватися з полону з маленьким сином Леонідом на руках. 

"Я вийшла з Льоню на руках і впала на коліна. Боже, я так плакала, я так кричала, тому що я розуміла, що вже все, мене ніхто не буде чіпати, я вже в безпеці…", – згадує жінка.

У 2023 році з сім’єю (дев’ятирічний Максим, чотирирічний Леонід та наймолодша Соломійка) Оксана переїхала до Львова. Пошук житла став новим випробуванням. Орендодавці відмовляли не лише через статус ВПО, а й через те, що сім’я багатодітна. 

"В мене вже просто опускалися руки. Через знайомих ми навіть ходили, також на телебачення. Я також піднімала це питання у соцмережах. По статистиці, це побачило 120 тисяч, але із цих 120 тисяч людей ніхто не запропонував, наприклад, якусь житлову допомогу", – розповідає Оксана.

Випадкова зустріч, яка змінила все

фото: скрін з відео програми "По живому"

Але допомога для пані Оксани прийшла несподівано.

Якось на дитячому майданчику до Оксани підійшли мами однокласників її старшого сина. Побачивши сльози жінки, вони розпитали, що сталося, а вже за кілька годин допомогли знайти квартиру завдяки "сарафанному радіо".

"Ця мама сина мого однокласника сказала: "Ти не залишишся на вулиці. Заспокойся. Зараз ми знайдемо тобі житло". І вони справді знайшли", - з теплотою згадує Оксана Костовська.

Для багатьох переселенців саме випадкові знайомства, волонтери чи небайдужі люди стають тією підтримкою, яку не завжди можуть забезпечити державні механізми.

Сім’я заїхала в квартиру, яка довго стояла порожньою. Зробили косметичний ремонт, але не цьому головне питання так і не вирішилося:

"За це я дуже вдячна… Але знову ж сказали нам, що це буде до тих пір, поки не закінчиться війна, або власники не повернуться за кордону. Тому це знову ж ще одна порохова бочка, коли ти не знаєш, коли тобі знову скажуть, що у вас місяць…". 

Попри все, Оксана не втрачає віри. На новому місці жінка знайшла хобі, яке приносить хоч якийсь прибуток і сенс: створює патріотичні прикраси з орнаментами регіонів України. Але найбільша її мрія – колись мати власне житло.

фото: скрін з відео програми "По живому"

Ринок оренди та кредити: системні бар’єри

Історія Оксани типова. Багато ВПО стикаються з прямими відмовами або неявною дискримінацією. У популярних містах на кшталт Львова попит високий, ціни зросли, а формальні договори часто укладають на короткий термін. Субсидія на оренду житла для ВПО, яку запустила держава, частково компенсує вартість, але не вирішує проблему нестачі пропозицій і не гарантує довгострокової стабільності.

Щодо іпотеки – програма єОселя пропонує пільгові ставки (3 % або 7 %) та додаткові компенсації для ВПО: до 70 % першого внеску (з обмеженнями) та частини платежів у перший рік. Можна комбінувати з єВідновлення (компенсація за зруйноване або пошкоджене житло). Для ВПО з тимчасово окупованих територій умови дещо гнучкіші. 

Проте на практиці скористатися цими інструментами можуть далеко не всі: потрібен офіційний дохід, який би дозволяв обслуговувати кредит, позитивна кредитна історія та можливість зібрати документи. Багатодітні матерів, які часто втратили годувальника або не мають стабільної роботи, залишаються за бортом.

Що робить держава і чого недостатньо

будинки для ВПО, фото: Закарпатська обласна рада

Держава має низку інструментів для ВПО. Наприклад, щомісячну допомогу на проживання (2000 грн дорослим, 3000 грн – дітям та особам з інвалідністю), субсидію на оренду, єВідновлення, єОселю з бонусами для ВПО, програми модульного та тимчасового житла. Нещодавно з’явилися можливості поєднувати компенсацію за зруйноване житло з пільговою іпотекою.

Однак масштаб цих програм не відповідає потребам.

Фонд соціального та доступного житла обмежений, черги довгі, а адміністративні бар’єри високі. Багато ВПО живуть у колективних центрах або у підвішених умовах "до кінця війни" – саме так, як Оксана Костовська з сім’єю. Тому волонтери, сусіди та випадкові знайомі (як мами на майданчику) часто стають єдиною реальною допомогою. Це прекрасно ілюструє внутрішню силу громадянського суспільства, але не може замінити системну політику.

Шляхи до рішення: що можна і потрібно робити

Проблема житла для ВПО – це не лише про квадратні метри. Це про стабільність для дітей, психологічне відновлення, можливість працювати та інтегруватися в нову громаду.

Експерти часто кажуть про кілька ефективних напрямків, які державі варто посилювати:

• Розширення та спрощення доступу до єОселі + єВідновлення – збільшити компенсацію першого внеску, зменшити бюрократію, дозволити ширше використання сертифікатів;
• Масштабування довгострокової оренди з субсидією – зробити програму орендної субсидії більш доступною та передбачуваною, стимулювати орендодавців податковими пільгами за довгострокові договори з ВПО;
• Розвиток соціального та муніципального житла – будівництво або викуп житла під оренду для вразливих категорій (багатодітні сім’ї, матері-одиначки, люди з травматичним досвідом);
• Антидискримінаційні заходи – просвітницькі кампанії для орендодавців, чіткіші правила та моніторинг відмов.
• Комплексна підтримка – поєднувати житлові програми з працевлаштуванням, перекваліфікацією та психологічною допомогою, щоб ВПО могли стабільно заробляти і обслуговувати кредит чи оренду.
• І звісно міжнародне партнерство – залучати кошти на великі житлові проєкти саме для внутрішньо переміщених.

Питання житла сьогодні є не лише соціальною проблемою. Воно дедалі більше стає питанням повернення людей до нормального життя, інтеграції у нові громади та майбутнього України. Адже поки мільйони українців живуть із валізами напоготові, війна для них не закінчується навіть далеко від лінії фронту.

• Нагадаємо, у Львові визначили переможця Всеукраїнського відкритого архітектурного конкурсу на проєкт нового комплексу соціального житла на вул. Івана Величковського у мікрорайоні Рясне-2. Новий квартал налічуватиме 300 квартир, половину з яких планують надати переселенцям із Маріуполя.