Костянтин Москалець: Нелюди

Після моторошних знімків розстріляних сотень цивільних людей у Бучі, після оприлюднених фактів звірячих ґвалтувань українських жінок і дітей, після страхітливих руйнувань, знущань, дикунства, які принесли з собою на нашу землю російські нелюди, відчуваєш, що іще мить – і не витримаєш. Розірветься серце, лусне мозок, розум зануриться у непроглядне божевілля.

Але саме ця мить і є вирішальною. Адже бездушні зомбі, придатки до високоточної зброї,  якраз і хочуть, щоб ми перетворилися на таких, як вони, щоб у наших серцях теж запанували жах і рабська покірність. Щоб наші голови не могли приймати ясних рішень, віддавшись на довічну поталу пітьмі терору, а етичні імперативи, святі й недоторканні речі, віра, надія, любов були знехтувані заради жалюгідного бажання вижити за будь-яку ціну.

Тому цієї короткої миті цілком вистачить, щоб сказати тверде «ні». Ні, за жодних обставин ми не будемо такими, як ви.

Історія з нападами російського мороку і Мордору повторюється не один раз, щоразу майже без змін. Не має значення, чи це білогвардійці приходять, чи червоноармійці, а чи теперішні рашисти. У щоденниках “Роки окупації” Ернст Юнґер розповідає характерний для 1945 року епізод. Дружину пастора з Померанії зґвалтували російські солдати, вона померла від нелюдських знущань. Пастор усю ніч чував при свічці біля труни з тілом дружини. Зайшов російський солдат, сказав: “О, фрау капут”, забрав свічку і пішов геть, залишивши вбитого горем чоловіка в суцільній темряві.

Він заходить і виходить, цей російський солдат, забираючи світло. Він сам – пітьма. Він хоче, щоб пітьма називалася якимось грамотним словом, скажімо, Євразія, пролягаючи від Лісабона до Владивостока, як безцеремонно заявив цими днями колишній російський президент Дмітрій Мєдвєдєв. І тому так звана денацифікація України – це тільки перший крок російського солдата. А далі приготуватися Польщі, Чехії, Німеччині, Португалії… Німецькі пастори, ви вже запаслися свічками?

Сьогодні я довго дивився на наші танки, на наших солдатів і бійців територіальної оборони, на машини з бойовою технікою, що рухалися на схід, проганяючи з рідної землі нечисть і чуму XXI століття. Я сам колись їздив отакими машинами і бігав степом з таким самим автоматом. Однак тепер це здається нереально далеким сном. То були навчання, а зараз – реальна війна. То було немовби гра, в якій у тебе є ще десяток запасних життів, тепер це розчахнулося як остання і неспростовна справжність того, що життя тільки одне. Ледве стримуючи сльози, я молився за кожного з наших воїнів, щоб вони всі повернулися живими й неушкодженими. Бо тільки Бог і ці воїни ще можуть порятувати наших жінок і дітей, наші міста і села від цинічного плюндрування. І тільки завдяки їм світло правди не погасне в наших очах, якими би моторошними не були знімки та події.

Ні, не позбавленим душі і свободи волевияву нелюдам визначати наше майбутнє, не їм, рабам споконвічним, вказувати, якою мовою нам говорити й молитися, яких пісень співати, до яких церков ходити. Я анітрохи не сумніваюсь, що брутальний і зухвалий напад на Україну не залишиться безкарним, як у політичному, так і в метафізичному плані. Ми пізнали за вчинками їхніми, що нелюди не вірять у жодного Бога. Але це не захищає їх від невмолимої правди про Недремних і Святих із книги Даниїла, які пильно стежать за земними правителями, усуваючи їх від влади в разі гордині й переступів дозволеного. Ми всі пам’ятаємо, як пишалася своїми перемогами і звірствами нацистська Німеччина, якими нездоланними здавалися її війська і технічна могуть, як безперервно диміли її крематорії, перетворюючи на сажу й попіл безневинних мирних людей. Але Німеччині бракувало кількох речей, і однією з них було те, що справа німецького рейху виявилася неправою. Вся її могуть була знищена, майже всі міста лягли в руїнах.

Так само неправими є теперішні злочини й посягання, лицемірні виправдання та обґрунтування російської держави. Цього достатньо, щоб вірити в нашу перемогу. Бо праві ми, захищаючи свою землю і свій народ від наруги. Правий Той, хто не прощає жодної дитячої сльози і жодної краплі невинної крові, Сам приходячи до катів з мовчазною і невідворотною відплатою.