Росія дронами хотіла завершити те, що більшовики почали вибухівкою 1941 році. Як 85 років тому підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври

Російський дрон 15 червня влучив у найбільшу православну святиню України – Києво-Печерську лавру, серйозних пошкоджень зазнав Успенський собор, де загорілася покрівля. Пам’ятка не вперше в своїй історії зазнала руйнувань від рук окупантів – найбільша біда спіткала собор 3 листопада 1941 року, у розпал Другої світової війни, коли святиню підірвали комуністи.

Успенський собор Києво-Печерської лаври. Пожежа, фото: facebook.com/berezhna.tetyana

Читайте також: Удар по Києво-Печерській лаврі обговорять на G7. Реакція міжнародної спільноти на терор Росії

Чорний день – 3 листопада 1941 року

Згідно зі спогадами та документальними матеріалами полковника у відставці Олександра Немчинського, колишнього начальника штабу 207-го окремого батальйону інженерних загороджень, у серпні — на початку вересня 1941 року інженерні частини 37-ї армії під командуванням полковника Олександра Голдовича та спецпідрозділи НКВС розпочали мінування Києва. Окремим усним наказом, який віддавався віч-на-віч у штабі оборони, саперам було доручено замінувати Києво-Печерську лавру та її головну святиню — Успенський собор.

Києво-Печерська Лавра, фото: Успенський Собор на початку ХХ століття

Читайте також: "Пекельна осінь" у Києві, або як зруйнували Хрещатик за кілька днів у 1941 році

Для цього використовували радіокеровані фугаси Ф-10 під грифом "техніка особливої секретності". Через обмежену місткість живлення та використання годинникових механізмів економії, максимальний ресурс їхньої автономної роботи становив до 40 днів, що було верхньою межею бойового стану міни.

Як згадує Немчинський, полковник Голдович особисто вважав знищення історичних та мистецьких пам’яток "безглуздим з військової точки зору і аморальним — з громадянських позицій", проте наказ вищого керівництва був законом. Весь масив вибухівки було закладено у фундаменти собору до 10 вересня 1941 року.

Події дня руйнування собору полковник Немчинський реконструює на основі дій радянського коригувальника — лейтенанта Олега Лутіна, який із групою підривників переховувався в лаврських печерах. Близько 11:30 Лавру відвідав кортеж із президентом Словаччини Йозефом Тісо та німецьким генералітетом. Лутін через бінокль помилково прийняв одну з фігур у пілотці за італійського диктатора Муссоліні й ухвалив рішення активувати міну.

фото: з відкритих джерел

Полковник Немчинський наводить свідчення про цей момент:

"Вранці 3 листопада лейтенант О. Лутін, ведучи безперервне спостереження за територією Лаври, помітив зі своєї схованки, що на подвір’я прибула велика група фельджандармерії та військ СС... В центрі групи вирізнялася фігура не в кашкеті, а в пілотці, і всі присутні явно виявляли підвищену увагу до цього невідомого. Якоїсь миті лейтенанту здалося, що це Мусоліні... О 12.05, коли прибулі зникли за дверима Успенського собору, О. Лутін наказав помічникові Лещенку передати по радіо умовний сигнал "ТРИ ШІСТКИ"... Отже, сигнал подано, а вибуху ... нема. Минає час. Тиша. Ось відвідувачі вже вийшли з собору, поволі рушили назад до брами. Ось і почесна варта крокує слідом, зникає за мурами. І тут тільки пролунав страшенної сили вибух. За мить від пам’ятки, святині православних лишилася тільки купа древньої цегли".

Підрив був ініційований райхскомісаром Кохом: радянська версія

Радянське керівництво поклало відповідальність за руйнування архітектурної пам'ятки на німецьку окупаційну владу. 

За версією більшовиків підрив був ініційований райхскомісаром Еріхом Кохом з метою приховування фактів масштабного розграбування музейних фондів Лаври. А наявність професійних німецьких фотографій, зроблених у момент вибуху, розглядалася як прямий доказ попередньої обізнаності фотографа про заплановану операцію.

з відкритих джерел, фото: момент підриву Успенського собору, знятий з лівого берега Дніпра німецьким офіцером

У післявоєнні роки додатковим фактологічним підкріпленням тези про німецький слід стали опубліковані мемуари колишнього міністра озброєнь Третього Рейху Альберта Шпеєра, який підтвердив наміри окупаційної адміністрації щодо фізичного знищення об'єкта:

"Я дізнався від Геббельса, що собор був підірваний за наказом Еріха Коха, щоб знищити цей символ української національної гордості. Рейхскомісар вирішив стерти з лиця землі цю святиню... Мозаїки, фрески, дивовижне різьблення — все це стало звичайним будівельним сміттям. Кох хотів знищити саму пам'ять про те, що тут колись була велична держава".

Винні як комуністи, так і фашисти

Історик та києвознавець Станіслав Цалик вважає, що Успенський собор став спільною жертвою двох тоталітарних систем, оскільки обидві версії мають критичні технічні та документальні вади. 

Зокрема, версія про дистанційний радянський радіовибух спростовується характеристиками мін Ф-10, чиї акумулятори працювали максимум 40 діб. Оскільки Червона армія пішла з Києва 18 вересня, батареї повністю сіли ще двадцять восьмого жовтня, що робило підрив з тилу 3 листопада технічно неможливим. Водночас гіпотеза про суто німецьке мінування теж хибує, адже в архівах немає жодних свідчень, що нацисти завезли власну вибухівку й мінували Лавру з нуля.

фото: з відкритих джерел

Дослідник зазначає, що вибухівку в серпні-вересні 1941 року під собор таємно заклали мінери радянського 11 взводу спецпризначення під керівництвом лейтенанта Михайла Татарського, який сам підтвердив цей факт у спогадах. 

Коли місто окупували, у Лаврі регулярно спалахували пожежі, через що нацисти, які виявили радянські фугаси у фундаментах, побоялися випадкової детонації. Оскільки через складність конструкції безпечно вилучити тротил було неможливо, окупаційна влада вирішила ліквідувати небезпечний об'єкт у керований спосіб.

Цю комбіновану версію ще в часи війни озвучувала українська еміграція. Зокрема, в романі Докії Гуменної "Хрещатий Яр" героїня пояснює логіку німецького командування, зазначаючи, що Лавру підмінували й приготували до знищення більшовики, а німці тільки полінувалися витягнути міни й вирішили, що не варт возитися, бо менше клопоту буде, коли все злетить у повітря. 

Таким чином Станіслав Цалик доходить висновку, що більшовики перетворили тисячолітню святиню та усипальницю князів на мінну пастку, абсолютно не дбаючи про культурну спадщину, а нацисти, керуючись прагматичним розрахунком не возитися з небезпечними фугасами та ідеологічним бажанням Еріха Коха ліквідувати український національний символ, натиснули на гачок.

Понад пів століття Успенський собор лежав у руїнах, аж поки наприкінці 1990-х років не розпочалося його масштабне відновлення. Активні будівельні роботи тривали з 1998 по 2000 рік, і 24 серпня 2000 року — на 9-ту річницю Незалежності України — відбулося урочисте освячення повністю відбудованого собору. 

Тисячолітня пам’ятка архітектури

Успенський собор Києво-Печерської лаври був закладений у 1073 році за ініціативи засновників монастиря Антонія та Феодосія Печерських. Фінансування початкового етапу робіт забезпечив київський князь Святослав Ярославич. Будівельні роботи, що тривали шістнадцять років і завершилися освяченням у 1089 році. 

Це була класична хрестово-купольна споруда з трьома нефами, яка визначила типологію давньоруського храмового мистецтва на наступні століття. Внутрішній простір був оздоблений мозаїками та фресками, у створенні яких брав участь іконописець Алімпій Печерський. 

Києво-Печерська Лавра, фото: Первісний вигляд храму, відтворений науковцями.

Перших масштабних руйнувань об'єкт зазнав у 1240 році під час штурму Києва військами хана Батия. Застосування облогових машин призвело до обвалення несучих склепінь і купола собору. У напівзруйнованому стані споруда перебувала до 1470 року, коли київський князь Семен Олалькович профінансував її капітальну відбудову. Однак у 1482 році під час набігу кримського хана Менглі-Гірея будівля знову була пошкоджена та пограбована.

Найбільша структурна перебудова собору відбулася у XVIII столітті і була спричинена масштабною пожежею 1718 року, яка знищила всі дерев'яні елементи конструкції, перекриття та монастирський архів. Реставраційні роботи проводилися з 1722 по 1729 роки за фінансової підтримки гетьмана Івана Скоропадського. 

фото: з відкритих джерел

У цей період архітектурний стиль будівлі був повністю змінений на українське бароко. Замість одного візантійського купола собор отримав сім грушоподібних позолочених бань, фасади прикрасили ліпниною та масивними фронтонами, а внутрішній простір був розширений за рахунок нових прибудов. 

До 1941 року собор зберігав саме цей бароковий вигляд, функціонуючи не лише як головний храм Лаври, але й як усипальниця багатьох історичних діячів, князів та київських митрополитів.