"Пекельна осінь" у Києві, або як зруйнували Хрещатик за кілька днів у 1941 році

Центр Києва, який був окупований німцями, російсько-радянські окупанти підривали аж до листопада. Пожежа знищила 5 найбільших готелів, універмаги, кінотеатри, будівлю міськради, будинки архітектора та вчених, а також найвищий будинок довоєнного Києва – 12-поверховий хмарочос Гінзбурга.

СРСР обрав "тактику випаленої землі"

У 1941 році радянські окупанти, відступаючи, підривали після себе заздалегідь заміновані житлові будинки, об'єкти інфраструктури міста, а згодом навіть знищили Успенський собор Києво-Печерської лаври. Вибухи в центрі Києва тривали впродовж п'яти днів, з 24 по 28 вересня. 

Всього російсько-радянськими диверсантами було знищено 940 будівель. При цьому загинули тисячі мирних мешканців українського міста та всього сотні німецько-нацистських окупантів, 50 тисяч киян залишилися без житла. Пожежу, яка виникла через вибухи, вдалось загасити лише через два тижні.

Радянське керівництво на чолі зі Сталіним, зазнавши поразки у стартові тижні протистояння з Німеччиною, вирішило застосувати тактику "випаленої землі". Більшовицький провід закликав населення, партизанський рух, диверсійні групи громити тили німецької армії, підривати мости, рейки, підпалювати ліси, знищувати комунікації ворога, склади та інші об'єкти.

німецькі солдати під час пожежі в центрі Києва у вересні 1941 року., фото: prosvit.in.ua

У Києві замінували всі важливі об'єкти – електростанції, водопровід, об'єкти залізничного транспорту, мости через Дніпро і підступи до них, поштамт, телеграф, великі адміністративні будівлі, Успенський собор Києво-Печерської лаври і житлові будинки у центрі міста.

"Радянське командування логічно припустило, що після взяття Києва німці займатимуть кращі з помешкань і розпорядилося замінувати майже всі споруди в центрі міста. Розрахунок виправдався на всі сто. Зайшовши у місто 19 вересня 1941-го року, німці дійсно розташувалися у найвишуканіших будинках на Хрещатику, Прорізній, Інститутській та Пушкінській. А вже 24 вересня 1941-го року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок з мансардами і вежами, споруджений 1903-го року за проектом архітектора Городецького.

Ця монументальна споруда за своїми пропорціями і якістю виконання не поступалася кращим зразкам архітектури європейських столиць", – писала Історична правда.

Хто і як підривав Київ

За однією з версій, підрив Хрещатика і прилеглих вулиць організували підрозділи НКВС, але єдиної точки зору щодо виконавця, немає.

Відповідальність за вибух дніпровських мостів поклали на командира 4-ї дивізії НКВС Федора Мажиріна, якого призначили "останнім комендантом Києва". Серед безпосередніх виконавців мінування називали полковника Олександра Голдовича. Загалом під час нацистської окупації в Києві діяло кілька диверсійних груп НКВС.

19 вересня злетіли у повітря залізничний, Дарницький, Наводницький дерев'яний мости, міст імені Євгенії Бош. 

Дослідники згадують також про участь у мінуванні Києва групи з 50 професійних саперів-мінерів радянського диверсанта-підривника полковника І. Старинова.

Тільки під Києвом, не враховуючи самого міста, сапери встановили близько ста тисяч протитанкових і протипіхотних мін, шістнадцять кілометрів електризованих загороджень, прилади для вибуху на відстані по радіо. Підрив замінованих київських будинків радянське командування здійснювало дистанційно, за допомогою радіофугасів Ф-10.

"Німці знали про замінування міста, але вони не могли уявити, яких масштабів сягне це лихо. В деяких будівлях вдалося виявити вибухівку і вчасно розмінувати. Так було врятовано оперний театр, музей Леніна – колишнє приміщення Центральної Ради (нині – Будинок учителя), урядові будинки. Витягнувши з будинку музею Леніна до 3-х тонн тротилу разом із радіокерованими пристроями, німці виставили свою здобич на прилюдний огляд, наголошуючи на підступності більшовиків, котрі замінували навіть власну святиню", – йдеться у статті Інституту національної пам'яті. 

зруйнований більшовиками Київ в 1941 р, фото: prosvit.in.ua

Вибухи знищили і будинок Гінзбурга – там була одна зi штаб–квартир керівника київського підпілля НКВС Івана Кудрі, який, за однією з версій істориків, керував цією операцією. На момент перших вибухів на Хрещатику було багато киян. 

Боротьбу з вогнем ускладнило те, що в Києві не працював водогін, зруйнований радянськими військами під час відходу. Пожежні машини теж заздалегідь вивезли з міста. Німці спробували качати воду з Дніпра – шланги для цього спеціально доправляли літаками з Любліна. Однак, коли насоси почали качати воду, підпільники перерізали гумові рукави, унеможлививши рятунок. Щоб локалізувати вогонь, німці почали підривати будинки на сусідніх вулицях.

Знищення Успенського собору

Руйнування стародавнього Києва розпочалося ще раніше, коли більшовики під час боротьби з релігією, знищили видатні архітектурні пам'ятки –  Михайлівський Золотоверхий монастир, потім планували підірвати Софійський собор. Однак пам'ятку від знищення врятував директор Софійського заповідника Олексій Повстенко, який повідомив мінерам, що в Софії немає підвалів, куди можна було б закласти вибухівки, писала у своїй книзі Оксана Забужко.

20 вересня 1941 року радянські сапери підірвали оглядовий майданчик Верхньої Лаври. А 3 листопада 1941 року висадили в повітря Успенський собор Києво-Печерської лаври, унікальну пам‘ятку 11-18 ст.

"Це була українська святиня світового культурного значення, під руїнами котрої загинуло безліч безцінних мистецьких скарбів. Потужним вибухом також було повністю знищено пантеон найбільших достойників української землі – київських князів, митрополитів та архімандритів, похованих в соборі", – зазначала дослідниця Ірина Костенко.

Радянські диверсанти, ймовірно, хотіли убити президента Словаччини Йозефа Тисо. Впродовж останніх років вийшло чимало публікацій зі свідченнями очевидців та архівними документами, які однозначно стверджують, що знищення Успенського собору – це справа рук радянських підпільників та агентів НКВС.

зруйнований більшовиками Київ в 1941 р, фото: prosvit.in.ua

Про ці події доповідав начальник поліції безпеки та служби безпеки рейхсфюрера СС.: 

"Президент Тисо приїздив 3 листопада 1941 року до міста Києва і відвідав собор Лаври. Він увійшов зі своїми супутниками близько 11.40 до собору і залишив монастирське подвір'я близько 12.30. За кілька хвилин до пів на третю всередині собору пролунав невеликий вибух. Один із охоронців-поліціянтів, що стояли неподалік, побачив постаті трьох утікачів, яких розстріляли. Кілька хвилин по тому всередині собору відбулася потужна детонація, яка цілковито зруйнувала будівлю собору. Масу вибухівки, цілком імовірно, було закладено ще раніше".

Кількість загиблих під час вибухів невідома. Вибухи й пожежі стали кульмінацією перших десяти днів німецької окупації. Проте справжнє пекло - Бабин Яр - було ще попереду.

Нацисти ж використали диверсію як привід для "розв'язання єврейського питання". Лише 29 та 30 вересня 1941 року у Бабиному Яру стратили майже 34 тисячі євреїв.