Костянтин Москалець: Рік Тигра і що з цим робити

Один з моїх есеїв має назву “Місяць милування місяцем”, її я також запозичив у китайців. Кожен місяць ділиться на два сезони – наприклад, сезон пробудження комах і сезон весняного рівнодення у Місяці зміни одягу.

Вслід за поетичними назвами місячного календаря мою увагу привернула його точність і майже цілковита відповідність метеорологічним явищам, що супроводжують нас протягом року. Так, коли я пишу ці рядки, надворі закінчується Місяць інею. І справді, виходячи щоранку на прогулянку, я милуюся казково красивими кленами та березами, густо посрібленими за ніч руками невтомного небесного ювеліра.

Звичайно, українські назви місяців мені теж подобаються, однак вони більш абстрактні, не завжди збігаються з реальними природними подіями за вікном, а подеколи ще й надміру архаїчні, от як найулюбленіший, мабуть, місяць у році, серпень. Виросло вже кілька поколінь, які справжнього серпа в очі не бачили, тож ця назва навряд чи апелює до їхнього практичного досвіду, як апелювала до тих, хто упорядковував перші українські календарі з думкою про братів-хліборобів. А для народжених у Радянському Союзі серп неодмінно несе в собі ще й застарілу так само (на щастя) конотацію «…і молот». Серп і молот, смерть і голод. Втім, російський “август” теж навряд чи нагадує росіянам про племінника Юлія Цезаря, радше про їхнього сучасного тривалого вождя і владцю. Злі язики подейкують навіть, що коли августійший владця нарешті упокоїться, то вірнопіддані сповідники культу особи перейменують “август” його ім’ям. Іюнь, іюль, путін, сєнтябрь…

Ну, розумові Росія непідвладна, це давно і всім відомо, тому повертаємось до наших раціональних і поетичних китайців. Окрім точності, китайський календар має безліч (принаймні я не можу перелічити всі в повному обсязі) взаємопов’язань. Дванадцять місяців відповідають годинам доби, а також певним тваринам, металам, деревам, вогню, воді, сузір’ям тощо. На основі цих відповідностей рік також має цілком конкретне визначення, що складається, як пазл, і завжди звучить як вірш. Від нас помалу віддаляється масивний Білий Металевий Бугай, а на зміну йому швидкими стрибками скрадається Чорний Водяний Тигр, чим не поезія?

При всій моїй любові до охайної і педантичної китайщини я назагал скептично ставлюся до гороскопів, прикмет, порад з належної зустрічі того чи того року. Найбільша вада цієї популярної облуди полягає в тому, що гороскопи не збуваються, або збуваються навпаки, або намертво забуваються під час першого ж новорічного похмілля. А Чорному Водяному Тигрові, так само, як і Білому Металевому Бугаєві глибоко по цимбалах, у якому вбранні ви їх зустрічаєте. Дивує сам факт дитячої довірливості до вигаданих меткими маркетологами маячних заповідей та пересторог, які часом не налазять ні на одну голову. Дві тисячі років вряд найвидатніші мислителі спростовують вплив зірок на людську долю, але хитрі маси залишаються собі на умі, вперто вдягаючись на рік Тигра як світлофори і уникаючи фіолетових відтінків, адже так порадили по телевізору, а там правду знають!

З іншого боку ця довірливість не може не зворушувати. Добре, що вони ще хоч у щось вірять. І хіба це погано, коли в рік Тигра людей оминуть війна, голод, хвороби, навіть якщо це станеться не зовсім завдяки жовтій сукні або зеленій сорочці, вбраній на свято? Я пригадую рядки Миколи Зерова, написані на новий 1932 рік:

…Що ж! Хай вершиться бідний ритуал

Стрівання рядового пілігрима.
 

Хай рання юнь, надіями рясна

Схиляється бездумними очима

Над склянкою рожевого вина, –

і думаю про те, скільки злигоднів випало на долю тієї ранньої юні – Голодомор, репресії, Друга світова війна… Люди мають право на свято, хай там які химерні їхні уявлення та вірування. Адже свято – це якраз звільнення від кошмару історії, визволення, бодай тимчасове, від невблаганного фатуму, від повсякденних турбот, тривог і загроз. Святкуючи, ми стаємо вільними, а отже, вповні людьми. Тому я сердечно вітаю всіх своїх читачів із численними зимовими святами, бажаючи їм приручити Чорного Водяного Тигра, а заодно звідати повноту світла й радості.