"Нас почали напружувати вагнерівці — просяться на Захід, "дозвольте нам". ...Сходимо на екскурсію до Варшави й Жешува. ...Вони ж знають, звідки йшла військова техніка. ...Звісно, я тримаю їх в центрі, як домовились, Білорусі — не хотілося б туди їх передислоковувати, бо в них настрої погані. Ми будемо всіляко протидіяти цьому. І я прошу, щоб ви теж дивились це питання в себе".
На мою думку, це виглядає геть не шантажем Європи чи НАТО. Та і який шантаж? Скільки всього було вагнерівців під Бахмутом? Тисяч 100 (бо офіційно зафіксовано понад 21 тисячу вбитими й понад 60 тисяч пораненими – а ще ж орієнтовно 1/4 вдалось виповзти цілими)? І що? Вони втратили до 3/4 особового складу відновними та невідновними втратами (за їхнім же зізнанням), щоб за 3/4 року посунутись на лічені кілометри й зруйнувати вщент місто – а його руїни ЗСУ тепер помалу відвойовують назад. Що може "Вагнер" не проти формованих на ходу та озброюваних вже в процесі й не в повному обсязі ЗСУ, а проти НАТО, їм дуже добре показали США в Африці. Скільки там знадобилось для повного розв'язання питання вагнерів – одна година? І все. Що в натівській і вже мобілізованій Польщі зможуть зробити 5-20 тисяч бійців? Так що це не шантаж.
Читайте також: Що буде з Росією, коли вона наважиться вдарити по Європі
Точніше, не НАТО і не Європа є цільовою аудиторією топорної провокації Лукашенка. Як на мене, це було скеровано виключно на Путіна. Лукашенко отакими грубими методами промацування пробує врешті з’ясувати реальні плани та наміри Путіна: і щодо Білорусі, і щодо війни, і щодо ядерної зброї, і щодо власне "Вагнера".
Бо Лукашенко, судячи з усього, просто боїться. А чого йому не боятись? "Вагнер" поставив ультиматум Кремлю, прогулявся зі збройним маршем на пару сотень кілометрів, дійшов до складу з малими ядерними зарядами, збурив військо, цивільних і силовиків, утилізував 15 російських військових і пару нових воєнних гелікоптерів... І що? І нічого: Пригожин спокійно заїхав до Пітєра, забрав майно, згорнув діяльність. Ніяких кримінальних справ, ніякого переслідування чи серйозної дискредитації (репліки Мєдвєдєва не рахуються). Тобто, Пригожина досі можна вважати людиною Путіна, а "Вагнер" - підконтрольним Путіну військом. І оце от все тепер прямо під боком в Лукашенка. Котрий не довіряв і не довіряє Путіну та його намірам.
Очевидно ж, що ніхто кістьми не лягатиме, щоб захистити Лукашенка, коли що. Ніхто не прикриє дорогу до резиденції – всі силовики, що сидять по районах вздовж дороги раптово "зникнуть", "захворіють"... Ніхто вмирати за Лукашенка не буде. А що зможе Лукашенко протиставити 5-20 тисячам (за різними даними) бойовиків по периметру свого палацу? Ту невелику жменьку прикоритників, котрі мають від його правління конкретний зиск? Це навіть не смішно.
Читайте також: Лукашенко і Путін створять міфічний "західноукраїнський уряд"?
Тобто, Лукашенко, фактично, на невідомих умовах прийняв в Путіна на довірене зберігання "Вагнер" як міну з розблокованим прихованим таймером: чи рвоне, чи ні, коли саме рвоне, кого саме знищить... І ризикувати далі не має бажання.
Тож Лукашенко обрав саме публічну провокацію (а не приватну розмову) для того, щоб вже врешті якось скинути з себе ці зобов’язання. Перекинути Путіну, як гарячу картоплину – все, далі розбирайся сам.
В критичний момент Лукашенко погодився бути тимчасовим варіантом для розв'язання проблеми "Вагнера" в Росії. Але критичний момент явно минув, а "Вагнер" в незрозумілому статусі й з неочевидною лояльністю досі в Білорусі. Тож Лукашенко видав заяву, що вже ледь стримує хижака на повідці, тому господарю варто далі самому дбати про контроль тварини – де вона рвоне і на кого кинеться.
Про автора. Олексій Голобуцький, політолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.